Реєстраційний номер
0824U001031, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
22-02-2024
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Самозахист у договірних відносинах
Здобувач
Покровська Анастасія Олегівна,
Керівник Пучковська Ірина Йосипівна
Опонент Спєсівцев Денис Сергійович
Опонент Дзера Ірина Олександрівна
Рецензент Ус Марина Володимирівна
Рецензент Баранова Людмила Миколаївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Опис
Дисертація є комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем самозахисту цивільних прав в договірних відносинах через призму сучасного бачення місця самозахисту в системі захисту прав особи, що засноване на матеріалах судової практики.
У дисертації обґрунтовано єдиний концептуальний підхід до розуміння самозахисту як форми захисту цивільних прав. Такі висновки зроблені завдяки аналізу історичних умов формування та розвитку самозахисту як форми захисту цивільних прав, що є першим комплексним дослідженням історичного аспекту самозахисту в сучасній українській юридичній літературі.
Обґрунтовано нерозривний історичний зв’язок таких понять, як «самоуправство», «самозаклад», «самооборона» з сучасним становленням самозахисту як правової категорії в законодавстві та правозастосовній практиці України. Висвітлено становлення інституту самозахисту через тяжкий шлях його наукового розуміння виключно як фактичних дій, що не узгоджувалося в усі часи з його реальною правовою природою. Обґрунтовано існування самозахисту задовго до того як з’явилося його легітимне визначення в законодавстві, висновок про що зроблено через аналіз звичаєвого права та судової практики.
Узагальнено погляди, висвітлені в науковій юридичній літературі на розуміння понять «охорона» та «захист» і на підставі всебічного їх аналізу зроблено висновки про самостійну природу захисту прав, який включає не тільки державно-примусову діяльність, але й самостійну, законну діяльність особи, чиї права порушені, спрямовану на їх захист. Знайшло подальшого розвитку розуміння охорони прав особи як дій, які не припиняють порушення або не відновлюють права чи законні інтереси, а спрямовані на їх попередження.
На основі аналізу думок науковців проведено розмежування понять «самозахист» та «самоохорона» та вказано, що способи самоохорони можуть трансформуватися у способи самозахисту внаслідок порушення прав кредитора за договором. Обґрунтовано, що Господарський кодекс України серед оперативно-господарських санкцій помилково регулює і способи самоохорони, і способи самозахисту, що сприяє ускладненню їх застосування на практиці.
Узагальнено існуючі в науковій літературі погляди на розуміння самозахисту. Встановлено, що самозахист не обмежується вчиненням лише фактичних дій, а охоплює й юридичні дії кредитора, що вчиняються ним при порушенні або реальній загрозі порушення прав. Відповідно юридичні дії реалізуються переважно саме при самозахисті в договірних відносинах.
Узагальнено існуючі в науковій літературі точки зору щодо співвідношення заходів оперативного впливу та самозахисту. Встановлено, що заходи оперативного впливу реалізуються через таку форму захисту прав, як самозахист. Обґрунтовано, що сторони не зобов’язані перевіряти встановлені у договорі способи самозахисту на предмет їх відповідності змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що можуть бути спричинені цим порушенням, адже зазначення способів захисту в договорі автоматично означає прийнятність їх застосування для обох контрагентів.
Запропоновано закріпити в Цивільному кодексі України положення, що: «Сторони договірних відносин мають право обирати ті способи самозахисту, які встановлені законом або договором».
На підставі аналізу теоретичних розробок щодо класифікацій форм захисту підтримано позицію про існування двох форм захисту цивільних прав: юрисдикційної (судовий або адміністративний порядок захисту) та неюрисдикційної (самозахист).
Критично оцінені пропозиції, висловлені у Концепції оновлення Цивільного кодексу України, де самозахист пропонується передбачити серед посесорних засобів захисту володіння. Обґрунтовано, що таке бачення призведе до розуміння самозахисту не як форми захисту прав, а як одного зі способів захисту, що є невірним.
На основі всебічного аналізу функцій заходів оперативного впливу, видів забезпечення виконання зобов’язань та мір цивільно-правової відповідальності надано розуміння функцій самозахисту в договірних відносинах, серед яких: стимулююча, захисна, відновлювальна та компенсаційна функції. Детально здійснено їх характеристику.
Обґрунтовано, що заходи оперативного впливу реалізуються кредитором виключно в порядку самозахисту на відміну від видів забезпечення виконання зобов’язання та мір цивільно-правової відповідальності, які можуть реалізовуватися як в порядку самозахисту, так і шляхом звернення до юрисдикційних органів.
Набуло подальшого розвитку дослідження альтернативних процедур вирішення спору. Висловлено думку щодо віднесення розгляду справ третейським судом до юрисдикційної форми захисту прав, медіації – до посередництва у здійсненні переговорів, а безпосередньо самі переговори – до заходів самоохорони.
Дата реєстрації
2024-02-22
Додано/оновлено в НРАТ
2024-02-22 / 2026-07-01
