Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U001275, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 08-12-2023 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Гуцульські народні скрипалі та їхня музика (за матеріалами польових досліджень космацько-брустурської традиції) Здобувач Павлів Ярема Дмитрович, Доктор філософії Керівник Яремко Надія Онисимівна Опонент Клименко Ірина Віталіївна Опонент Скаженик Маргарита Вікторівна Рецензент Лукашенко Лариса Валентинівна Рецензент Добрянська Ліна Олександрівна Опис Дисертацію присвячено комплексному етномузикознавчому дослідженню виконавської діяльности народнопрофесійних скрипалів трьох генерацій космацько-брустурської традиції. Ця традиція охоплює вісім сіл Косівського району Івано-Франківської области, розташованих у верхніх сточищах Пістиньки, Брустурки, Річки і пов’язаних спільним музично-стильовим діалектом, що виявляється у грі інструменталістів та їхніх капел. Музикування скрипалів зазначеного ареалу яскраво й самобутньо презентує народноінструментальну культуру гуцулів, яка сьогодні перебуває в процесі активних функційно-обрядових та стильових змін. Метою роботи є визначення ґенези, розвитку та сучасного стану космацько-брустурської скрипкової традиції через виявлення, авдіо- та письмову фіксацію (транскрибування) й аналітичне дослідження за усіма етномузикознавчими позиціями виконавської практики її видатних народнопрофесійних носіїв трьох генерацій. Вперше розкрито особливості індивідуальних стилів гри кращих космацько-брустурських скрипалів, визначено їх роль в утвердженні та еволюції локального музичного діалекту, введено до наукового обігу нові транскрипції танців «Аркан» і «Гуцулка», авдіозафіксованих (іншими дослідниками та самим дисертантом) упродовж 1940-х – 2019 років у середовищі традиції. Дослідження здійснено за методологічно-методичними вимогами сучасного етноінструментознавства, спрямованими на комплексне вивчення тріади «інструмент – виконавець – музика». Дослідницький континуум охоплює чотири послідовні етапи: експедиційний (1), транскрипційний та систематико-класифікаційний (2), музично-аналітичний (3), комплексно-апробаційний (4). Значення скрипки як провідного музичного інструмента у традиційній культурі гуцулів арґументовано на основі інформації про цей інструмент і музикування на ньому у різножанрових вербальних і візуальних зразках усної та художньо-ужиткової народної творчости, науковій та художній літературі періоду кінця ХVIII – середини ХХ століть. Трактування скрипки гуцулами пов’язане з легендами містичного характеру, а скрипалів («скрипністів», «музик») – із Божим даром або нечистою силою, якими пояснюють надприродні вміння окремих музикантів володіти нею. Участь гуцульських скрипалів у важливих обрядових і побутових урочистостях супроводжувалась утвердженням конкретних вимог і критеріїв щодо оцінювання майстерности їхньої гри як самими музикантами, так і слухачами-односельчанами. Скрипкове музикування на Гуцульщині функціонує в аматорській і народнопрофесійній формах, остання з них передбачає творчу й організаційну спроможність скрипалів до належного обслуговування весільного та інших обрядів з отриманням за це матеріальної винагороди. Встановлено, що скрипалі-аматори, не претендуючи на конкуренцію з весільними професійними скрипалями, утворюють сприятливе для обох форм музикування музично-критичне середовище. Серед багатьох повноважень скрипаля-професіонала можна виокремити такі найважливіші: 1) майстерне володіння обрядовим і приуроченим репертуаром; 2) знання місцевих традицій щодо обслуговування обрядів; 3) організація та керівництво інструментальною капелою; 4) комунікація зі слухачами/танцюристами. Гуцульські традиційні скрипалі кінця ХІХ – початку ХХІ століть грають на інструментах класичної будови місцевого майстрового або імпортного фабричного виготовлення (винятком є декілька реконструкцій скрипок-довбанок, виготовлених відомим майстром Михайлом Тафійчуком). Відмінності у конструкції, способах виготовлення, тембрально-акустичних налаштуваннях гуцульських скрипок спричинені орієнтацією майстрів на акустичні норми й регіональну естетику звука, сформовані у практиці традиційного музикування весільних капел. На Гуцульщині існують династії відомих виготовлювачів традиційних інструментів, а також славетних майстрів першого покоління. За акустичними параметрами зроблені ними скрипки поділяються на: а) «гуцульські» – зі специфічним локально-прийнятим тембром звучання, – і б) «класичні» – призначені для академічного виконавства скрипки майстрів В. Книшука (с. Космач) і В. Мартищука (с. Ковалівка). Існують підстави для твердження, що гуцульський весільно-обрядовий і приурочений репертуар формували скрипалі, адже у давніх переказах йдеться, що «раніше весілє играла лиш одна скрипка, потому дві або й три». Друковані та архівні джерела кінця ХІХ – першої половини ХХ століть засвідчують вирішальну участь народнопрофесійних скрипалів Галицької Гуцульщини у формуванні традиційного складу весільних капел і утвердженні їхнього репертуару, представленого весільними, колядницькими, полонинськими обрядовими і побутовими етнотворами у жанрах «до співу», «до танцю» і «для слухання». Питомий репертуар гуцульських скрипалів формувався на основі співано-танцювального коломийкового тематизму, численні зразки якого музичні етнографи зафіксували в середині ХІХ ст. на теренах сусіднього з Гуцульщиною Покуття і на початку ХХ ст. – на Гуцульщині. Дата реєстрації 2024-03-19 Додано в НРАТ 2024-03-19 Закрити