Дисертація доктора філософії. Павлів Ярема Дмитрович. Гуцульські народні скрипалі та їхня музика (за матеріалами польових досліджень космацько-брустурської традиції)

Реєстраційний номер

0824U001275, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

08-12-2023

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Гуцульські народні скрипалі та їхня музика (за матеріалами польових досліджень космацько-брустурської традиції)

Здобувач

Павлів Ярема Дмитрович, Доктор філософії

Керівник Яремко Надія Онисимівна
Опонент Клименко Ірина Віталіївна
Опонент Скаженик Маргарита Вікторівна
Рецензент Лукашенко Лариса Валентинівна
Рецензент Добрянська Ліна Олександрівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка

Опис

Дисертацію присвячено комплексному етномузикознавчому дослідженню виконавської діяльности народнопрофесійних скрипалів трьох генерацій космацько-брустурської традиції. Ця традиція охоплює вісім сіл Косівського району Івано-Франківської области, розташованих у верхніх сточищах Пістиньки, Брустурки, Річки і пов’язаних спільним музично-стильовим діалектом, що виявляється у грі інструменталістів та їхніх капел. Музикування скрипалів зазначеного ареалу яскраво й самобутньо презентує народноінструментальну культуру гуцулів, яка сьогодні перебуває в процесі активних функційно-обрядових та стильових змін. Метою роботи є визначення ґенези, розвитку та сучасного стану космацько-брустурської скрипкової традиції через виявлення, авдіо- та письмову фіксацію (транскрибування) й аналітичне дослідження за усіма етномузикознавчими позиціями виконавської практики її видатних народнопрофесійних носіїв трьох генерацій. Вперше розкрито особливості індивідуальних стилів гри кращих космацько-брустурських скрипалів, визначено їх роль в утвердженні та еволюції локального музичного діалекту, введено до наукового обігу нові транскрипції танців «Аркан» і «Гуцулка», авдіозафіксованих (іншими дослідниками та самим дисертантом) упродовж 1940-х – 2019 років у середовищі традиції. Дослідження здійснено за методологічно-методичними вимогами сучасного етноінструментознавства, спрямованими на комплексне вивчення тріади «інструмент – виконавець – музика». Дослідницький континуум охоплює чотири послідовні етапи: експедиційний (1), транскрипційний та систематико-класифікаційний (2), музично-аналітичний (3), комплексно-апробаційний (4). Значення скрипки як провідного музичного інструмента у традиційній культурі гуцулів арґументовано на основі інформації про цей інструмент і музикування на ньому у різножанрових вербальних і візуальних зразках усної та художньо-ужиткової народної творчости, науковій та художній літературі періоду кінця ХVIII – середини ХХ століть. Трактування скрипки гуцулами пов’язане з легендами містичного характеру, а скрипалів («скрипністів», «музик») – із Божим даром або нечистою силою, якими пояснюють надприродні вміння окремих музикантів володіти нею. Участь гуцульських скрипалів у важливих обрядових і побутових урочистостях супроводжувалась утвердженням конкретних вимог і критеріїв щодо оцінювання майстерности їхньої гри як самими музикантами, так і слухачами-односельчанами. Скрипкове музикування на Гуцульщині функціонує в аматорській і народнопрофесійній формах, остання з них передбачає творчу й організаційну спроможність скрипалів до належного обслуговування весільного та інших обрядів з отриманням за це матеріальної винагороди. Встановлено, що скрипалі-аматори, не претендуючи на конкуренцію з весільними професійними скрипалями, утворюють сприятливе для обох форм музикування музично-критичне середовище. Серед багатьох повноважень скрипаля-професіонала можна виокремити такі найважливіші: 1) майстерне володіння обрядовим і приуроченим репертуаром; 2) знання місцевих традицій щодо обслуговування обрядів; 3) організація та керівництво інструментальною капелою; 4) комунікація зі слухачами/танцюристами. Гуцульські традиційні скрипалі кінця ХІХ – початку ХХІ століть грають на інструментах класичної будови місцевого майстрового або імпортного фабричного виготовлення (винятком є декілька реконструкцій скрипок-довбанок, виготовлених відомим майстром Михайлом Тафійчуком). Відмінності у конструкції, способах виготовлення, тембрально-акустичних налаштуваннях гуцульських скрипок спричинені орієнтацією майстрів на акустичні норми й регіональну естетику звука, сформовані у практиці традиційного музикування весільних капел. На Гуцульщині існують династії відомих виготовлювачів традиційних інструментів, а також славетних майстрів першого покоління. За акустичними параметрами зроблені ними скрипки поділяються на: а) «гуцульські» – зі специфічним локально-прийнятим тембром звучання, – і б) «класичні» – призначені для академічного виконавства скрипки майстрів В. Книшука (с. Космач) і В. Мартищука (с. Ковалівка). Існують підстави для твердження, що гуцульський весільно-обрядовий і приурочений репертуар формували скрипалі, адже у давніх переказах йдеться, що «раніше весілє играла лиш одна скрипка, потому дві або й три». Друковані та архівні джерела кінця ХІХ – першої половини ХХ століть засвідчують вирішальну участь народнопрофесійних скрипалів Галицької Гуцульщини у формуванні традиційного складу весільних капел і утвердженні їхнього репертуару, представленого весільними, колядницькими, полонинськими обрядовими і побутовими етнотворами у жанрах «до співу», «до танцю» і «для слухання». Питомий репертуар гуцульських скрипалів формувався на основі співано-танцювального коломийкового тематизму, численні зразки якого музичні етнографи зафіксували в середині ХІХ ст. на теренах сусіднього з Гуцульщиною Покуття і на початку ХХ ст. – на Гуцульщині.

Дата реєстрації

2024-03-19

Додано/оновлено в НРАТ

2024-03-19 / 2026-07-01