Дисертація доктора філософії. Полякова Марина Володимирівна. Київська художня спільнота 1960–1980-х років: культурні сценарії у професійній діяльності.

Реєстраційний номер

0824U001586, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

27-05-2024

Статус

Захищена

Назва роботи

Київська художня спільнота 1960–1980-х років: культурні сценарії у професійній діяльності.

Здобувач

Полякова Марина Володимирівна,

Керівник Авраменко Олеся Олекснадрівна Олекснадрівна
Опонент Зіненко Тетяна Миколаївна
Опонент Виткалов Сергій Володимирович
Рецензент Вишеславський Гліб Анатолійович
Рецензент Протас Марина Олександрівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України

Опис

Науковою проблемою дисертаційної роботи є осмислення епохи 1960– 1980-х років в українській культурі через фокусування на професійній повсякденності членів київської мистецької спільноти й виокремлення та аналізування тих культурних сценаріїв (взірцевих програм життєдіяльності у соціокультурному просторі), якими керувалися художники у своїй професійній діяльності. Українське мистецьке життя 1960–1980-х років у рамках актуальних студій української культури XX століття ще потребує системного вивчення, пошуку нових напрямів досліджень. Розглянувши велике коло джерел, ми виявили, що деякі аспекти не були висвітлені. Не досліджена історія Республіканської художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка (РХСШ), а історія Київського державного художнього інституту (КДХІ) розглядається майже виключно через призму педагогіки. Відсутні ґрунтовні наукові роботи про умови творчої праці художників («конвеєрному виробництву» художнього продукту на так званих комбінатах, системі державних замовлень, оплаті праці тощо). Пунктирно досліджена діяльність Спілки художників УРСР (СХУ), а така розгалужена та впливова організація, як Художній фонд УРСР, узагалі не знайшла свого дослідника. Не висвітлена робота Будинків творчості та відпочинку художників (окрім, можливо, Седнева). Не розглядається ґрунтовно явище конформізму у середовищі творчої інтелігенції та конкретно художників. Ми сфокусувалися на повсякденних професійних практиках київських художників, вважаючи, що цей підхід дозволить якнайкраще висвітлити проблемні питання, про які сказано вище, – а значить збагатить історію української творчої інтелігенції, художньої культури пізньорадянської України, соціальну історію українського мистецтва XX століття, студії радянської державної культурної політики, вітчизняне мистецтвознавство. У центрі дисертаційного дослідження знаходиться київська художня спільнота, адже саме в столиці УРСР сконцентрувалася найбільша кількість представників художньої інтелігенції, тут знаходились інституції, які так чи інакше формували та регулювали сферу образотворчого мистецтва. Найбільший ідеологічний тиск на художників, їхнє постійне знаходження під поглядом владних структур, одночасно з високої конкуренцією у професійній сфері, – все це формувало своєрідне київське соціокультурне поле. Вперше досліджено київських художників як соціальну страту на підставі різних критеріїв: проживання у Києві, отримання фахової освіти, робота за фахом, членство у Спілці художників. Описані кількісні та якісні характеристики професійної спільноти. Досліджено такі аспекти професійного мистецького повсякдення, як отримання фахової освіти (насамперед в РХСШ і КДХІ); варіанти працевлаштування, специфічні для Києва, при цьому зроблено акцент на системі Художнього фонду з його «конвеєрним» виробництвом художніх творів і усталеною практикою державних замовлень; розглянуто систему оплати праці художників; інституціональні механізми керування культурою, насамперед діяльність Спілки художників України та партійних органів; виявлено різні варіанти культурних комунікацій митців у межах СРСР та із закордоном. Глибоке занурення у повсякденне професійне життя художників дозволило побачити певні закономірності, програми, що повторювалися у щоденних практиках. Досліджуючи їх, ми звернулися до концепції культурних сценаріїв (яка пов’язана з концепцією габітусу П. Бурдьє). На широкому фактологічному матеріалі виявлено культурні сценарії – взірцеві програми життєдіяльності, специфічні для поля українського мистецтва у системі державного патерналізму. Аналіз культурних сценаріїв уможливив з’ясування характерних особливостей соціальної поведінки представників київської мистецької спільноти в пізньорадянську епоху. Виокремлено та описано такі культурні сценарії: династичність; служіння або боротьба; підзвітність або рапортування комуністичній партії, вдячність комуністичній партії за виховання, підказки та керування; виконання державних замовлень; масове (комбінатне) виробництво мистецького продукту; конформізм. Для людини, яка існує в конкретній культурі, нормативні сценарії життєдіяльності є зрозумілими, й здебільшого члени спільноти ними керуються (що можна визначити як конформізм). Сценарії рухомі та взаємозалежні, учасники тих чи інших соціальних стосунків їх засвоюють, але й створюють. Якась частина спільноти має свої резони для порушення культурних сценаріїв, – особливо травматично це відбувається в авторитарній державі, якою був пізній СРСР. Таким чином, мистецький нонконформізм і політичне дисидентство ми розглянули як порушення загальних культурних сценаріїв в індивідуальних сценаріях.

Дата реєстрації

2024-04-18

Додано/оновлено в НРАТ

2024-04-18 / 2026-07-01