Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U001817, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 27-06-2024 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Кримінально-правова характеристика викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Здобувач Кіт Ростислав Дмитрович, Керівник Собко Ганна Миколаївна Опонент Мовчан Анатолій Васильович Опонент Колодін Денис Олексійович Рецензент Кулик Людмила Миколаївна Рецензент Бабенко Андрій Миколайович Опис Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, в якій подано кримінально-правову характеристику викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Досліджено історичну мінливість притягнення та встановлення кримінальної відповідальності за викрадення, привласнення, вимагання та інші форми привласнення військового майна, які булі чинні на території сучасної України, а також методологічні й теоретичні концепції кримінально-правової характеристики. За допомогою порівняльно-правового, історичного методів і системного підходу визначено позитивні аспекти історичної мінливості вказаного діяння та надано пропозиції щодо подальшого регулювання цього суспільно небезпечного діяння. Наголошено, що в законодавстві України дорадянського й радянського періодів були сформульовані поняття окремих видів розкрадань та викрадень, але не існувало загального (універсального) поняття розкрадання. Законодавство України в цей період часу орієнтувалося переважно на захист державного майна, існували спеціальні кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність військовослужбовців (у тому числі військових посадових осіб). Наголошено, що у вітчизняній літературі деякі загальні кримінальні правопорушення, вчинені військовослужбовцями, пов’язані із зазіханням на порядок проходження військової служби; їх наслідки завдають шкоди постійній бойовій готовності. Кримінальні правопорушення військових службових осіб проти військового майна також становлять велику громадську небезпеку для військового правопорядку, порушують нормальну діяльність апарату військового управління, особливо у воєнний час. Констатовано, що розкрадання військового майна, які здійснюються військовослужбовцями з використанням свого службового становища, виходячи з визначення, мають ознаку військової протиправності: їх наслідки завдають шкоди військовому правопорядку, підривають бойову готовність військ, послаблюють військову безпеку держави. Окрему увагу приділено юридичному аналізу ст. 410 КК Україні, зокрема, за допомогою теоретичних та емпіричних методів (синтезу, системного та гіпотетичного аналізу) досліджено об’єкт, предмет, об’єктивну сторону, суб’єкта та суб’єктивну сторону кримінального правопорушення при вчиненні дій, передбачених цією статтею. Порівняльно-правовий метод дав змогу зіставити різні склади кримінальних правопорушень, які мають спільні риси з аналізованим, такі як: ст. 185–191, ст. 364, ст. 263, ст. 308, ст. 289 КК України. Осмислено наукові погляди вчених щодо проблеми військової протиправності на території України та щодо теоретичних питань визначення об’єкта, предмета, об’єктивної сторони, суб’єкта й суб’єктивної сторони. Розкрито особливості об’єкта кримінального правопорушення, обґрунтовано необхідність кримінально-правового поділу й оцінки зазіхань військовослужбовців при вчиненні розкрадань військового майна з використанням службового становища на додаткові об’єкти, якими є військова безпека та постійна бойова готовність держави. Досліджено специфічний предмет розкрадання – військове майно, визначено критерії кваліфікації викрадень залежно від виду військового майна. Доведено, що будь-яке вилучення військового майна із сфери його застосування, тобто відрив від виконання бойових, навчальних завдань, враховуючи його призначення, що полягає в забезпеченні обороноздатності підрозділу, за своєю суттю завдає або створює умови для заподіяння шкоди боєздатності військ та військовій безпеці держави. За результатами проведеного в межах дослідження опитування 51,5% співробітників спеціалізованих прокуратур, виявлено, що, крім відносин власності, розкрадання військового майна також зазіхають на державну безпеку; 82% респондентів вказали також як об’єкт посягання постійну бойову готовність військового підрозділу; 11,5% – порядок проходження військової служби. Як об’єкт розкрадання військового майна військовослужбовцями з використанням свого службового становища військову безпеку держави виділили 79,5% громадян, 93,5% цивільного персоналу військових частин, 41% військовослужбовців та 33,7% співробітників територіальних правоохоронних органів. У юридичній літературі військовим майном, крім зброї, боєприпасів і предметів військової техніки, прийнято визнавати всі матеріальні цінності, що перебувають у віданні Збройних Сил, інших військ та військових формувань України. Доведено, що законодавець, за винятком зброї та боєприпасів, не дає дефініцій видам військового майна; не визначено їх специфіку, значення в забезпеченні боєздатності військового підрозділу. Дата реєстрації 2024-05-06 Додано в НРАТ 2024-07-01 Закрити