Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0824U001944, Дисертація доктора філософії

Назва роботи

Особливості повсякденного життя дітей-сиріт УРСР (друга половина 1940-х – перша половина 1950-х рр.)

Здобувач

Безлюдна Ірина Вікторівна,

Керівник Бондарчук Петро Миколайович
Опонент Голиш Лариса Григорівна
Опонент Власюк Ігор Миколайович
Рецензент Верменич Ярослава Володимирівна
Рецензент Крупина Віктор Олександрович

На здобуття

Доктор філософії, 032, Історія та археологія

Дата захисту

28-06-2024

Опис

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, хронологічні і територіальні межі, мету і завдання. Актуальність дослідження полягає у детальному вивченні повсякденного життя дітей-сиріт і безпритульних у повоєнний період задля можливості використання історичного досвіду для розробки соціальних програм, спрямованих на захист сучасних дітей-сиріт. Крім того, актуальність зумовлена потребою розвінчання одного із найвідоміших ідеологічних міфів Радянського союзу – міфу про «щасливе дитинство» всіх радянських дітей. Науковою новизною отриманих результатів є комплексне дослідження повсякденного життя дітей-сиріт і безпритульних у дитячих закладах від моменту вилучення їх з вулиці і до влаштування на самостійне життя після досягнення дорослого віку. Досліджено умови життя сиріт, що перебували на різних формах патронату. Висвітлено протиправні та злочинні дії працівників дитячих будинків. Проаналізовано влаштування державою вихованців на навчання або роботу і умови їх життя у «зовнішньому» світі. У роботі присутні елементи мікроісторії у вигляді сюжетів із життя сиріт. Здійснено порівняння радянського і європейського досвіду піклування про дітей-сиріт. У результаті опрацювання архівних документів було виявлено і введено до наукового обігу невідомі раніше документи і матеріали, зокрема фотографії, які зображають побут вихованців дитячих будинків. Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть слугувати орієнтиром для розробки соціальних програм, спрямованих на захист сучасних дітей-сиріт. Результати дослідження можуть бути використані для написання підручників з історії України, навчальних посібників із соціальної історії, викладання лекційних курсів з історії повсякденності. У першому розділі дисертації подано історіографічний огляд досліджуваної теми, аналіз джерельної бази та теоретико-методологічні засади дослідження. Історіографія проблеми представлена роботами радянських і сучасних українських та закордонних науковців. Джерельна база репрезентована документами і матеріалами центральних та регіональних архівів воєнного та повоєнного періодів. Також використовуються матеріали опублікованих джерел, періодичні видання, спогади. Теоретико-методологічною основою дослідження є принципи об’єктивності, історизму та всебічності. Дисертантка опиралася на комплексний, конкретно-історичний та культурно-антропологічний підходи. Використовувалися загальнонаукові методи дослідження: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, герменевтичний, статистичний та метод кількісного аналізу; спеціально історичні – історико-генетичний, порівняльно-історичний, історико-типологічний, ретроспективний, історико-біографічний. Також використано методи візуальних досліджень – фотографічний і іконографічний. У другому розділі досліджено причини масових дитячих сирітства і безпритульності. Виявлено, що окрім війни і окупації території України, не менш вагомими були голод 1946–1947 рр. та повоєнні репресії. Проаналізувавши дитячу злочинність, з’ясовано, що хоча неповнолітні, головним чином, вдавались до дрібних крадіжок і правопорушень, зустрічаються непоодинокі випадки скоєння малолітніми важких злочинів з метою пограбування. Також висвітлено діяльність влади щодо поліпшення ситуації з масовою дитячою безпритульністю. У третьому розділі дисертації досліджено повсякденне життя і побутові умови вихованців дитячих будинків. З’ясовано, що матеріальне забезпечення залишалось недостатнім впродовж усього досліджуваного періоду. Хронічний дефіцит житлової площі сприяв розповсюдженню захворювань та призводив до епідемій серед вихованців. Проаналізовано кадровий склад дитячих закладів, методи «виховання» і протиправні дії працівників дитбудинків. Встановлено, що через непрестижність і низьку оплату укомплектування дитячих будинків кваліфікованими працівниками залишалось проблемою, яку неможливо було вирішити. Розглянуто навчання і трудове виховання вихованців. З’ясовано, що часто шкільні оцінки сиріт не відповідали їх реальним знанням, а трудове навчання часто організовувалося без врахування віку, статі і фізичних можливостей дітей. У четвертому розділі розглянуто умови перебування дітей на колгоспному і сімейному патронатах, а також подальше влаштування підлітків на самостійне життя. З’ясовано, що патронатна форма влаштування, хоч і посприяла розвантаженню дитячих будинків у перші повоєнні роки, втім панацеєю не стала. Так, у колгоспному патронаті діти нерідко залишались без нагляду і мінімального обслуговування. На сімейний же патронат брати сиріт зголошувалися переважно родини, які керувалися державними щомісячними дотаціями на утримання дитини. Після досягнення вихованцями відповідного віку держава мала скеровувати їх на працевлаштування або подальше навчання. Втім міністерства і відомства приймали лише обмежену кількість підлітків, посилаючись на відсутність гуртожитків. У висновках підбито підсумки проведеного наукового дослідження і конкретизовано його результати.