Реєстраційний номер
0824U001975, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
04-07-2024
Статус
Захищена
Назва роботи
Військово-політична і громадська діяльність Романа Дашкевича.
Здобувач
Баган Андрій Володимирович,
Керівник Соляр Ігор Ярославович
Опонент Голубко Віктор Євстафійович
Опонент Давидюк Руслана Петрівна
Опонент Хома Іван Ярославович
Рецензент Виздрик Віталій Степанович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Опис
У дисертаційній роботі висвітлено результати комплексного аналізу громадської та військово-політичної діяльності Романа Дашкевича наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. Проаналізовано історіографію та охарактеризовано джерельну базу дослідження, визначено методологічні засади й відповідний науковий інструментарій праці. Проаналізовано вплив родинного середовища та навчання на формування його світогляду, участь у подіях Української революції, діяльність у міжвожнний період ХХ ст, а також охарактеризовано особливості відновлення національної пам’яті про Р. Дашкевича.
Стверджено, що Роман Дашкевич – відомий український військово-політичний діяч, полковник УНР, один з родоначальників української артилерії, державотворча праця якого надзвичайно актуальна в умовах сучасної російсько-української війни, проте, на жаль, сьогодні маловідома не тільки історикам, але й широкому загалу. Огляд української та закордонної історіографії виразно засвідчив відсутність спеціальних наукових робіт, які б присвячувалися постаті Р. Дашкевича. У міжвоєнній та післявоєнній діаспорній літературі його громадська та військово-політична діяльність розглянута фрагментарно з акцентом на воєнних подіях Української революції. Натомість у сучасних наукових, науково-публіцистичних дослідженнях заповнені певні фактологічні прогалини його біографії, які корелюються зацікавленнями авторів, без комплексного висвітлення його державотворчої праці у першій половині ХХ ст. Охарактеризовано військову діяльність Р. Дашкевича у роки Першої світової війни та Української революції 1917–1921 рр. Наголошено, що у роки Великої війни він перебував на фронті у статусі старшини артилерії до 1915 року, після чого потрапив у російський полон та був етапований до табору для військовополонених (Забайкалля). Незважаючи на жахливі умови таборового життя, важкий морально-психологічний стан, Р. Дашкевич проводив національно-патріотичне освідомлення українських полонених, а також започаткував видання таборової газети з метою формування в українців стійкого переконання у невідворотності утворення власної української держави після завершення Першої світової війни. Зазначено, що після Лютневої революції в Росії (1917 р.), Р. Дашкевич втікає з російського полону та переїжджає на Надніпрянщину, де долучається до створення українських Збройних Сил та бере участь у роботі Галицько-Буковинського Комітету, який виступив ініціатором заснування Галицько-Буковинського куреня січових стрільців у Києві.Зроблено висновок, що у 1926–1939 рр. громадсько-політична діяльність Р. Дашкевича була зосереджена здебільшого на розбудові лугового руху в Галичині, налагоджуванні співпраці з провідними національно-культурними товариства краю. Доведено, що в ідеологічній площині «Луг», за його задумом мав залишатися на платформі «Січі», зберігати традиції січовиків, що згодом приводило до конфліктних ситуацій з польськими органами влади. Очолюване Р. Дашкевичем пожежно-руханкове товариство «Луг» у 1926–1939 рр. не змогло уникнути впливу політичних партій, зокрема Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) та Української соціалістично-радикальної партії (УСРП), Комуністична партія Західної України (КПЗУ) проте кошовий «Лугу» зумів зберегти аполітичність в діяльності товариства: організовував лугові свята у повітах Галичини, проводив пожежно-руханкові курси, спільні заходи із «Соколом-Батьком», «Пластом», а також із «Просвітою», Українським педагогічним товариством «Рідна школа», Ревізійним союзом українських кооперативів, Українським товариством охорони воєнних могил та ін., поширював патріотичні гасла на сторінках періодичних видань, зокрема у часописі «Вісті з Лугу», головним редактором якого у 1926–1939 рр. був Р. Дашкевич.
Стверджено, що збереження національної пам’яті про Р. Дашкевича стало можливим тільки після відновлення української державності (1991 р.), зважаючи на боротьбу комуністичних державно-партійних органів влади із «українськими буржуазними націоналістами», до яких, без сумніву, належав й генерал-хорунжий армії УНР. Значну роль у популяризації ім’я Р. Дашкевича відіграв його син Ярослав – відомий в Україні та за кордоном історик та громадський діяч, який залишив чимало спогадів про свого батька. Завдяки зусиллям центральних та місцевих органів влади, громадським інституціям, національно свідомій українській громадськості, ім’ям Романа Дашкевича названо вулиці багатьох українських міст, йому присвячено чимало теле-, радіопрограм, він – центральна постать документальних фільмів, які присвячувалися Українській революції 1917 – 1921 рр. У час російсько-української війни 26 артилерійській бригаді Збройних Сил України присвоєно почесне найменування «імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича» (2019 р.).
Дата реєстрації
2024-05-23
Додано/оновлено в НРАТ
2024-06-24 / 2026-07-01
