Реєстраційний номер
0824U002149, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
12-06-2024
Статус
Захищена
Назва роботи
Барокова серената: ґенеза, жанрова специфіка, виконавська практика
Здобувач
Табуліна Ольга Борисівна,
Керівник Зосім Ольга Леонідівна
Опонент Соколова Алла Вікторівна
Опонент Шуміліна Ольга Анатоліївна
Рецензент Вежневець Ірина Леонідівна
Рецензент Сапожнік Ольга Василівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
Опис
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що серената як один із популярних жанрів XVII–XVIII століть, тривалий час залишалася жанрово не виокремленою і зазвичай інтерпретувалася музикознавцями як опера або як кантата. Задля історично достовірної інтерпретації серенати, до якої все частіше звертаються виконавці, виникає необхідність її жанрової ідентифікації, зокрема виявлення ґенези, характеристики жанрових особливостей, а також з’ясування низки питань, пов’язаних із виконавською практикою.
У першому розділі окреслено теоретико-методологічні засади дослідження: здійснено огляд наукових праць, що розглядають жанр серенати в контексті розвитку європейської барокової музики, робіт, присвячених питанням історично інформованого виконавства, а також здійснено історичний огляд жанру серенати від його зародження до згасання.
Серената є музично-драматичним жанром, що зародився в Італії у добу бароко. До жанру серенати зверталися провідні барокові композитори доби бароко – А. Вівальді, Й. А. Гассе, А. Кальдара, Н. Порпора, А. Страделла, А. Скарлатті та багато інших. У добу класицизму барокова серената не втратила свої позиції, і видатні митці, серед яких К. В. Глюк, Й. Гайдн, Й. К. Бах, В. А. Моцарт, писали твори «з нагоди». Попри величезну популярність серенати у другій половині XVII та протягом всього XVIII століття, цьому жанру, на відміну від опери і кантати, не судилося дожити до наших часів. Причиною його відмирання стала Французька революція 1789 року, коли унаслідок перемоги буржуазії було зруйновано традиції аристократичного мистецтва, зокрема замовлення та виконання творів з нагоди різних урочистих подій.
Другий розділ присвячено аналізу серенат провідних композиторів XVII–XVIII століть та виокремлено базові риси жанру.
Проаналізовано зміст та музичну драматургію низки серенат, створених провідними митцями доби бароко та класицизму. У результаті аналізу низки серенат XVII–XVIII століть було виокремлено їх специфічні риси: замовлення з нагоди урочистої події та виконання функції музичного дарунка; приватні театри, покої, сади, оранжереї як базові локації; історично-міфологічні сюжети в театральній репрезентації без розвиненої сюжетної лінії, але з костюмами і декораціями; усталена двочастинна структура з такими складовими: вступна синфонія, речитативи й арії da capo, що чергуються між собою, фінальний ансамбль; виконавський склад, який передбачав від двох до семи співаків-солістів та оркестр, що складався зі струнних з basso continuo, до яких могли додаватися духові інструменти; алегоричний підтекст лібрето з натяками на адресатів, іноді впродовж всього твору, але частіше або в останньому речитативі, де вустами персонажів прославляються винуватці урочистостей, або в спеціально окремо виписаній частині, що має назву licenza.
У третьому розділі розглянуто питання історично інформованого виконавства барокової музики та охарактеризовано сучасні інтерпретації серенати Й. А. Гассе «Марк Антоній і Клеопатра».
Зазначено, що в італійській бароковій опері музичний матеріал є максимально зручним для природних голосових можливостей співака. Специфіка барокового співу полягає не в перегонах за однорідним, кантиленним, насиченим і потужним звучанням по всьому діапазону, а в ювелірній роботі з градацією найтонших відтінків у кожній окремій мікрофразі. Барокова музика повинна створювати враження живого дихаючого організму і в жодному разі не бути однорідно-монотонною.
Охарактеризовано низку інтерпретацій серенати Й. А. Гассе «Марк Антоній і Клеопатра», здійснених під орудою Метью Дірста (2010), Клаудіо Оселе (2013), Оттавіо Дантоне (2018), Петера Заїчека (2018). Розкрито специфіку київських виконань серенати, що відбулися 20 травня 2021 року та 17 лютого 2022 року, де авторкою дисертації було виконано партію Марка Антонія. Зазначено перспективи створення виконавської традиції серенат в Україні, що сприятиме конкурентоздатності співаків, обізнаності слухачів та загальному розвитку музичної культури.
Ключові слова: музично-театральне мистецтво країн Європи XVII–XVIII століття, вокально-інструментальна музика, серената, опера, лібрето, рукописи та стародруки як джерельна база дослідження жанру серенати XVII–XVIII століття, релігійно-обрядові витоки світського мистецтва бароко та класицизму, музичний стиль і жанр, аристократично-придворна культура, музичне виконавство, інтерпретація.
Дата реєстрації
2024-06-10
Додано/оновлено в НРАТ
2024-06-13 / 2026-07-01
