Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0824U002482, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 014, Середня освіта (за предметними спеціальностями)

Дата захисту

05-07-2024

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Формування умінь імпровізації у майбутніх викладачів баяна-акордеона у процесі інструментально-виконавської підготовки

Здобувач

Яремчук Ярослав Леонтійович,

Керівник Щолокова Ольга Пилипівна
Опонент Стратан-Артишкова Тетяна Борисівна
Опонент Юник Дмитро Григорович
Рецензент Глазунова Ірина Кимівна
Рецензент Гризоглазова Таміла Іванівна

Опис

Дисертаційне дослідження присвячене висвітленню методики формування умінь імпровізації у майбутніх викладачів баяна-акордеона у процесі інструментально-виконавської підготовки. У роботі здійснено ретроспективний аналіз поняття «імпровізація», його розуміння в різні часи. Протягом багатьох століть в процесі розвитку музичного мистецтва, покоління музикантів- композиторів приділяли велику увагу питанням, пов’язаним з мистецтвом імпровізації. Здатність до імпровізації була визначальною рисою всіх великих митців минулого. У багатьох з них це проявляється в різноманітних видах музичної діяльності. Розкриваючи роль музичної імпровізації в сучасному інструментальному виконавстві зазначається, що сьогодні музична імпровізація у своєму становленні утворює складну систему, що відрізняється різноманітністю жанрів, стилів і напрямків. Вона розглядається як специфічний художній прийом виконавця, що виявляється у нестандартному творчому мисленні, відносно вільній інтерпретації та вільному виконанні. Сьогодні імпровізація у музичному виконавстві вважається особливою художньою майстерністю виконавця, що виявляється у нестандартному творчому мисленні, відносно вільній інтерпретації та вільному виконанні. У музичній практиці ХХІ століття професійна імпровізація набула багатьох видів і форм. У баянно-акордеонному музикуванні всі види імпровізації взаємопов'язані й утворюють певну ієрархію. В контексті імпровізації розглядалися всі види 2 практичної інструментальної діяльності, які становлять її основу, а саме: гра на слух, і транспонування, і вільне акомпанування на основі строгих або вільних гармонічних, фактурних і жанрових установок. Зокрема гру на слух було визначено як особливий вид художньої творчості та імпровізування. В процесі гри на слух активно задіяні всі складові слуху, які сприяють поєднанню фізичних дій зі слуховою увагою. Відповідно гра на слух розглядається з двох сторін: як власне рухо-моторний акт і виконавський процес, націлений в результаті на вироблення практичних умінь імпровізації. Багатогранність і творчий характер гри на слух являють органічну спорідненість з поняттями «творчість», «діяльність». Багато філософів у своїх працях пишуть про єдність предметного і чуттєвого в діяльності. Людина як суб’єкт організовує свою діяльність, планує, корегує її, а сама діяльність формує людину як суб'єкта, як особистість. Науковці декларують важливість використання практичних форм музикування, активне долучення до музики не тільки через інтерпретацію, а й через імпровізацію ⸺ самовираження особистості через «мистецтво творчості», оскільки кожній людині від природи притаманне прагнення бути не лише спостерігачем, а й активним учасником музичного процесу. Спираючись на численні психолого-педагогічні дослідження, автор доводить, що музично-слухові навички стають інструментом роботи і мають реальний вплив на виконавський процес. Досконале засвоєння цих навичок передбачає вільне їх використання у будь-якому вигляді виконавчої діяльності під час гри по слуху, по нотах у максимально можливому темпі під час виконання завдань будь-якої складності. При цьому активне мислення музиканта є запорукою майбутньої автоматизації виконавських прийомів і відкриває шлях до формування здатності до гармонійного орієнтування на основі слухового контролю. Сформовані навички гри на слух сприяють розвитку імпровізаційних здібностей музиканта, творчої уяви та мислення, виконавської техніки та пам'яті. Згідно з дослідженнями, імпровізаційні уміння включають упорядкований ряд операцій, які мають спільну мету і застосовуються у варіативних ситуаціях. 3 Враховуючи, що загальним об’єднуючим елементом умінь є дія, а також етапи виконання дій, навчання імпровізацій передбачає: дії з первинного засвоєння інформації (рівень початкового теоретичного осмислення); дії щодо наступного застосування конкретних знань (рівень виконавського здійснення того, що було попередньо про аналізовано); дії щодо засвоєння загальних способів діяльності (рівень вільного музикування з демонстрацією імпровізаторських здібностей). Також зазначається, що імпровізація є створенням нового музичного матеріалу безпосередньо в процесі виконання і є актом творчості. Складність формування імпровізаційних умінь полягає у їх музично-слуховому та рухово- моторному аспектах. Аналіз різних підходів до музичної імпровізації вказує на те, що вона вимагає поєднання тактильно-рухових реакцій з образним і слуховим уявленням. Також виникають окремі ланки імпровізації на свідомому і несвідомому рівнях. Взаємозв'язок між слуховою виразністю і моторною підготовкою рук є важливою умовою для створення музичної імпровізації. Зазначається, що правильна організація навчально-виховного процесу дозволяє студентам оволодіти майстерністю імпровізації.

Дата реєстрації

2024-07-10

Додано в НРАТ

2024-07-10