Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U002574, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 12-09-2024 Статус Захищена Назва роботи Захист права приватної власності на житло Здобувач Погрібна Ольга Володимирівна, Керівник Бернацький Микита Віталійович Опонент Москалюк Надія Богданівна Опонент Дзера Ірина Олександрівна Рецензент Аврамова Ольга Євгенівна Рецензент Галянтич Микола Констянтинович Опис Кваліфікаційна наукова праця є комплексним науковим дослідженням питань, пов’язаних зі здійсненням захисту права приватної власності на житло. Кваліфікаційна наукова праця складається з трьох розділів, розділених на вісім підрозділів, у яких розгляд питань розпочинається із дослідження загальнотеоретичних положень захисту права приватної власності на житло та завершується встановленням особливостей правової природи форм захисту права приватної власності на житло. Встановлено специфіку категорії житла із позицій конституційного, житлового та цивільного права. Зроблено висновок, що найдоречнішим є підхід щодо розуміння та сприйняття житла як універсальної категорії з обов’язковим урахуванням його: 1) публічно-правової природи, яка знаходить свій прояв у сприйнятті його як одного з ключових елементів міжнародно-правових стандартів прав людини у частині формування розуміння її достатнього життєвого рівня, а з іншого боку, як об’єкта конституційно-правових відносин, який зумовлює передбачений Конституцією України обов’язок держави та уповноважених нею органів щодо створення належних правових, економічних, соціальних умов задоволення потреби кожного в житлі; 2) приватноправової природи, яка акумулює в собі особливості предметів правового регулювання і цивільного, і житлового права, адже житло є не лише засобом задоволення базових потреб людини та індикатором достатності її життєвого рівня, а й об’єктом права власності, що детермінує юридичний і фактичний зв’язок між житлом та його власником. Запропоновано під житлом розуміти реально наявний об’єкт нерухомого майна у вигляді будівлі або окремого ізольованого приміщення в будівлі, що характеризується визначеною економічною цінністю та наявністю щодо нього права власності й інших речових прав, призначений та придатний для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, зокрема й для можливості задоволення їхніх фізіологічних, безпекових та інших базових потреб, що підтверджується відповідністю характеристик житла усім будівельним, архітектурно-планувальним, санітарним, гігієнічним, протипожежним та іншим нормативно закріпленим вимогам і стандартам. На підставі аналізу чинного цивільного законодавства доведено, що: 1) власники житла наділені додатковими порівняно із суб’єктами інших цивільних прав гарантіями захисту завдяки внесенню до переліку традиційних підстав для захисту (порушення, невизнання, оспорювання права) такої підстави, як створення загрози порушення права власності на житло; 2) перелік способів захисту права власності на житло розширено завдяки внесенню до нього таких способів превентивного захисту, як заборона вчинення дій, що можуть порушити право власності на житло, або зобов’язання вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, які застосовуються винятково під час здійснення превентивного захисту. Юрисдикційну форму захисту запропоновано сприймати як нормативно впорядковану систему процедурно-процесуальних дій уповноважених державою суб’єктів (органів та посадових осіб), здійснюваних у межах їхньої компетенції у процесі протидії неправомірним посяганням на право власності на житло. Запропоновано авторське визначення самозахисту права приватної власності на житло як не заборонених законом дій фактичного та/або юридичного характеру, здійснюваних власником житла або іншою особою самостійно, без звернення до суб’єктів правозахисної діяльності, у процесі протидії неправомірному посяганню на право власності на житло для припинення порушення права власності або усунення загрози його порушення. Розглянуто медіацію як один з основних сучасних альтернативних способів вирішення спорів. Встановлено, що створення та закріплення переліку спорів, для вирішення яких обов’язковим є попереднє застосування медіації, має стати одним із перспективних завдань у процесі здійснення реформування вітчизняної системи судочинства з метою, по-перше, адаптації вітчизняного законодавства до стандартів країн ЄС, по-друге, розвантаження судової системи, а по-третє, запевнення учасників приватних правовідносин в дієвості процедур альтернативного вирішення спорів, зокрема, медіації, й розвінчування міфів про їх неефективність у контексті захисту суб’єктивних прав, зокрема й права власності на житло. На основі зроблених висновків сформульовано практичні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства і судової практики у сфері захисту права приватної власності на житло. Дата реєстрації 2024-07-15 Додано в НРАТ 2025-01-17 Закрити