Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U002908, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 12-07-2023 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Кримінально-правова протидія підкупу в Україні. Здобувач Білоконь Олена Геннадіївна, Доктор філософії Керівник Кваша Оксана Олександрівна Опонент Перелигіна Раїса Володимирівна Опонент Гладун Олександр Зіновійович Опонент Кікалішвілі Марія Вікторівна Рецензент Гацелюк Віталій Олександрович Опис У розділі 1 розглядаються проблеми правової природи підкупу за кримінальним правом України. Встановлено наступність норм про підкуп, їх інтенсивний еволюційно-революційний розвиток, що орієнтований на імплементацію у національне законодавство антикорупційних стандартів протидії підкупу під впливом, зокрема, громадської думки. Траєкторія норм про підкуп у КК загалом спрямована на вдосконалення кримінально-правового регулювання відповідальності за підкуп, а також на диференціацію кримінальної відповідальності за нього. Запропоновано у понятійному апараті кримінально-правової науки вживати термін «квазіспівучасть» на противагу сполученню «необхідна співучасть». Цей новий термін указує на те, що між кількома суб’єктами відсутня співучасть, однак їхня поведінка є взаємообумовленою або має місце одностороння протиправна поведінка одного суб’єкта, який вчиняє кримінальне правопорушення. Тобто їх (його) поведінка є несправжньою, уявною. Квазіспівучасть характеризується загалом тим, що форма (зовнішній модус) вчиненого вказує на наявність співучасті, тоді як внутрішня форма скоєного передбачає відсутність, насамперед, спільності, а також інших необхідних ознак співучасті. Виокремлено та охарактеризовано істотні ознаки посередництва у підкупі та констатовано, що попри відсутність самостійної статті у КК, яка б передбачала кримінальну відповідальність за посередництво у підкупі, все ж таке явище є складовою підкупу. Запропоновано авторську модель самостійної норми про посередництво у підкупі (ст. 369-4 КК); доповнено диспозиції статей, в яких передбачається кримінальна відповідальність за підкуп та кореспондуючі йому кримінальні правопорушення вказівкою на можливість пропозиції, обіцянки, надання неправомірної вигоди, а також прийняття відповідної пропозиції, обіцянки чи її одержання особисто або через посередника. Запропоновано розуміти під підкупом виключно активну поведінку особи, яка пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, а важливим класифікаційним критерієм як для науки, так і для правозастосовної практики – наявність у підкупі ознак корупції. Виокремлено та охарактеризовано істотні ознаки підкупу. Здійснено диференціацію визначення моменту закінчення підкупу залежно від того, яка модель протиправної поведінки має місце – прагматична (пропозиція, обіцянка) чи фізична (надання неправомірної вигоди). Констатовано, що за наявності прагматичної моделі підкупу діяння вважаються закінченими з моменту, коли особа, якій запропоновано чи обіцяно надати неправомірну вигоду, сприйняла відповідну інформацію, за відсутності чого запропоновано кваліфікувати дії особи як замах на пропозицію або обіцянку надати неправомірну вигоду. Якщо обвинувачений робить спроби фізично надати неправомірну вигоду, то у такому разі слід вести мову про замах на надання неправомірної вигоди, а не про її пропозицію та обіцянку. Розділ 2 присвячено характеристиці заохочувальних кримінальноправових засобів, що застосовуються за підкуп згідно з КК. Визначено, що наявність альтернативних форм підкупу, що відрізняються за ступенем суспільної небезпеки (пропозиція, обіцянка та надання неправомірної вигоди), обумовлює наявність у санкціях декількох (трьох або більше) основних видів покарань та достатньо широких їх меж. Запропоновано при призначенні покарання вибирати базову міру покарання (яка не залежить від індивідуальних особливостей кримінального правопорушення) за вчинення пропозиції чи обіцянки неправомірної вигоди з нижньої межі найменш суворих видів покарань, тоді як за надання неправомірної вигоди міра покарання повинна бути більш суворою – вид покарання доцільно обирати з більш суворих, а їх розмір – з верхньої межі покарання, встановлений у санкції кримінально-правової норми за підкуп. Виявлено недолік у визначенні розміру покарання у виді штрафу за підкуп, передбачений у ч. 1 ст. 368-4 та у ч. 1 ст. 369 КК, який є однаковим (від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Запропоновано збільшити розмір штрафу у ч. 1 ст. 369 КК та передбачити його «з 4000 до 8000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Запропоновано доповнити ст. 55 КК частиною четвертою, в якій закріпити, що у разі вчинення кримінального правопорушення службовою особою з використанням свого службового становища, а також за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК, суд, призначаючи покарання за вчинене, зобов’язаний вирішити питання про необхідність застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, якщо воно не передбачено у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, в якій встановлено відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Дата реєстрації 2024-08-22 Додано в НРАТ 2024-08-22 Закрити