Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U002954, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 14-11-2024 Статус Захищена Назва роботи СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НЕОАВАНГАРДНИХ РУХІВ В ШКОЛАХ СТАНКОВОЇ ГРАФІКИ КИЄВА, ХАРКОВА (1990 - 2020 РР.). Здобувач Сорокопуд Ірина Олексіївна, Керівник Токар Марина Іванівна Опонент Романенкова Юлія Вікторівна Опонент Тютюник Ірина Святославівна Рецензент Горбатенко Людмила Павлівна Рецензент Павлова Тетяна Володимирівна Опис СОРОКОПУД Ірина Олексіївна. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НЕОАВАНГАРДНИХ РУХІВ В ШКОЛАХ СТАНКОВОЇ ГРАФІКИ КИЄВА, ХАРКОВА (1990 - 2020 РР.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація». Харківська державна академія дизайну і мистецтв, МОН України;Харків, 2024. В дослідженні розкрито та охарактеризовано стильову концепцію сучасного авангарду (неоавангарду): функції нового авангарду вбачаються у викритті сакралізованих стереотипів сприйняття, відшаруванні культурних цінностей від метафізичних. Показано, що сутнісний смисл авангардизму і модернізму – створення нетрадиційних форм в ім'я руйнування старовинних - зберігається у будь-які історичні періоди. Мета дослідження – визначити особливості становлення київського та харківського регіональних мистецьких осередків графіки у контексті розвитку тенденцій неоавангарду кінця ХХ – початку ХХI ст. Об’єкт дослідження: мистецтво графіки кінця ХХ – початку ХХІ ст. у контексті проявів неоавангардних тенденцій. Предмет дослідження: розвиток художньої мови київського та харківського мистецьких осередків графіки у рамках зазначеної хронології. Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця ХХ початку ХХІ ст., що зумовлено як обраною метою та завданнями, так і випливає із загальної логіки розвитку образотворчого мистецтва України в цілому та мистецтва графіки зокрема. Територіальні межі включають простір розвитку вітчизняного мистецтва графіки із окремим акцентом в сторону київського та харківського регіональних мистецьких осередків. Наукова новизна роботи полягає в тому, що: 1) уперше досліджено феномен неоавангарду в контексті розвитку мистецтва графіки в межах регіональних мистецьких осередків зазначеного періоду часу (на прикладі київської та харківської школи графіки); 2) з’ясовано роль процесів трансформації художньої мови графіки, що призвело до якісних змін у жанрових, стильових та художньо-образних підходах; 3)визначено типологічні властивості розвитку художньої мови київської та харківської шкіл графіки; 4)на прикладі аналізу конкретних творів мистецтва виявлено та проаналізовано основні прийоми графіки неоавангарду, які характеризують особливості еволюції регіональних мистецьких осередків графіки кінця ХХ – початку ХХІ ст.; 5) удосконалено уявлення щодо ролі та місця жанрової трансформації та полістилізму як ознак розвитку неоавангарду у мистецтві графіки; 6) набула подальшого розвитку інтерпретація українського образотворчого мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ ст. у контексті трансформацій художньої мови, спричинених неоавангардними тенденціями. У першому розділі викладено результати аналізу та історіографії фахової літератури, наведено джерельну базу, обґрунтовано методи дослідження. На основі розгляду наукових праць виявлено, що інтеграція філософських, естетичних, художніх засад модернізму та авангарду в українську культуру другої половини ХХ — початку ХХІ століття, як і формальних методів, відбувалася на різних рівнях творчих практик. На основі аналізу доведено, що роль автора не змінилася і в 1990 – 2020 рр., оскільки його художнє бачення та інтуїція, творчий процес синхронізувалися з новим контекстом культури та викликами часу. У другому розділі досліджується типологічна характеристика графіки неоавангарду київського та харківського регіональних мистецьких осередків кін ХХ – поч. ХХІ ст. Зокрема доведено, що для розвитку мистецтва графіки поняття «неоавангард» має особливу важливість, що демонструють численні звернення вчених до осмислення та переосмислення цього явища. Також очевидна актуальність цього поняття пов’язана не тільки із художніми традиціями образотворчого мистецтва України ХХ століття, але й з внутрішнім динамізмом графічної художньої мови. У третьому розділі розглядаються та аналізуються неоавангардні прийоми графічної мови в творах художників-графіків 1990-х – 2020-х рр. Мистецтво неоавангарду у контексті художньо - образних ремінісценцій київської школи графіки характеризується взаємодією низки прийомів та підходів, які в історичному становленні цього регіонального осередку упродовж кін ХХ – початку ХХІ ст. сформували повноцінну образно-стильову систему. Її важливою властивістю є діалог живописних та графічних художніх прийомів, які виражаються у проникненні окремих елементів станкової художньої мови до простору графічного вираження. Важливе значення для характеристики неоавангардної якості київської школи графіки має використання академізму як інструменту для вираження постмодерністських художніх ідей. Трансформація технічного репертуару мистецтва графіки також є принципово важливою ознакою київської школи графіки у її неоавангардних проявах. Ключові слова: українське мистецтво, постмодерн, неоавангард, станкова графіка, національне мистецтво, експеримент. Дата реєстрації 2024-08-30 Додано в НРАТ 2024-10-21 Закрити