Дисертація доктора філософії. Чеверда Тетяна Леонідівна. Клінічна роль порушень кишкової мікробіоти у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки при цукровому діабеті 2-го типу

Реєстраційний номер

0824U002968, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

07-10-2024

Статус

Захищена

Назва роботи

Клінічна роль порушень кишкової мікробіоти у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки при цукровому діабеті 2-го типу

Здобувач

Чеверда Тетяна Леонідівна,

Керівник Дорофєєв Андрій Едуардович
Керівник Швець Наталія Іванівна
Опонент Юзвенко Тетяна Юріївна
Опонент Соколова Любов Костянтинівна
Рецензент Бенца Тетяна Михайлівна
Рецензент Дядик Олена Олександрівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Національний університет охорони здоров'я України імені П. Л. Шупика

Опис

Дисертаційна робота присвячена вивченню клініко-патогенетичного зв’язку кишкової мікробіоти та неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП) у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2), а також оцінці впливу корекції змін кишкової мікробіоти на перебіг цих захворювань. Актуальність обраного напряму зумовлена тим, що за останні десятиріччя значно збільшилась кількість хворих на цукровий діабет 2-го типу, і ця тенденція продовжує стрімко зростати. Близько 80% пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу мають надлишкову масу тіла або ожиріння. Неалкогольна жирова хвороба печінки є найбільш поширеним неінфекційним захворюванням печінки у світі. У Європі близько 68% хворих на цукровий діабет мають неалкогольну жирову хворобу печінки. Дослідження останніх років свідчать про те, що значну роль у розвитку та прогресуванні НАЖХП можуть відігравати різні порушення кишкової мікробіоти, що включають кишковий дисбіоз і синдром надлишкового бактеріального росту (СНБР). Показано, що зміни кишкової мікробіоти також можуть призводити до розвитку ожиріння, а в подальшому – до формування цукрового діабету 2-го типу. Залишається не цілком зрозумілим вплив змін товстоі тонкокишкової мікробіоти на розвиток неалкогольної жирової хвороби печінки у хворих на цукровий діабет 2-го типу. Проведено проспективне, когортне, порівняльне, рандомізоване дослідження, яке включало 122 пацієнти (70 чоловіків та 52 жінки) віком 3 від 19 до 75 років. До основної групи увійшов 61 пацієнт віком 47,1 ± 3,3 року із поєднанням НАЖХП та ЦД2; до першої групи порівняння – 31 пацієнт віком 44,4 ± 3,9 року з НАЖХП без діабету; до другої групи порівняння – 30 пацієнтів віком 52,2 ± 4,1 року з ЦД2 без жирової хвороби печінки. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб віком 46,3 ± 3,5 року, у яких було виключено НАЖХП і ЦД2. Результати дослідження При клінічному дослідженні пацієнтів із НАЖХП та ЦД2 як в основній, так і в обох групах порівняння не було пацієнтів із нормальною масою тіла. У всіх трьох групах хворих ІМТ був значно вищим, ніж у контрольній групі (р < 0,001). Частота виявлення ожиріння коливалася від 93,5% групи НАЖХП до 83,3% групи ЦД, у всіх групах переважало ожиріння 1-го ступеня, яке мало абдомінальний характер (ОТ/ОС варіювало від 1,2 до 1,45) і в усіх групах хворих було вище, ніж у контрольній (p < 0,001). У хворих із цукровим діабетом 2-го типу, які мали НАЖХП, визначався довший перебіг ЦД2. При тривалості ЦД2 понад 10 років при НАЖХП виявлялася майже в 2,5 раза частіше, ніж у пацієнтів, які хворіли менш ніж 3 роки. Більшість пацієнтів у групі НАЖХП із ЦД2 мали субкомпенсований перебіг ЦД – 25 (41, 0%), тоді як серед хворих з ізольованим цукровим діабетом найбільше було хворих на стадії компенсації діабету – 16 (53,3%) (р = 0,05). У 33 (54,1%) пацієнтів із НАЖХП та ЦД2 діагностовано макроваскулярні ураження (ішемічна хвороба серця (ІХС), церебральний атеросклероз (ЦА) та захворювання периферичних артерій нижніх кінцівок), які у 27 (44,2%) поєднувалися з артеріальною гіпертензією. У хворих з ізольованим перебігом НАЖХП частота артеріальної гіпертензії становила 51,6%. При дослідженні клінічної симптоматики НАЖХП, як із ЦД, так і без нього, найчастіше спостерігались такі неспецифічні симптоми, як тяжкість у правому підребер’ї, дискомфорт в епігастрії, нестійкий кал. Порівнюючи 4 групу хворих із НАЖХП та ЦД2 із групою хворих із НАЖХП нами не знайдено достовірних відмінностей у клінічній симптоматиці (р > 0,05). Водночас, порівнюючи з другою групою хворих з ізольованим ЦД2, нами виявлено доволі частішу важкість у правому підребер’ї (р = 0,002) та збільшення печінки при пальпації (р < 0,001). При вивченні біохімічних показників встановлено, що в пацієнтів із поєднанням НАЖХП та ЦД2 був підвищений рівень АсАт (p < 0,001 та р = 0,0011 відповідно) та АлАт (р = 0,0003 та р = 0,005) порівняно з контрольною групою та пацієнтами з ізольованим ЦД2. У міру прогресування НАЖХП у пацієнтів із ЦД2 в групі НАСГ був вищий рівень не тільки трансаміназ, а й ГГТП порівняно з хворими із простим стеатозом. Дисліпідемія частіше виявлялася в пацієнтів з ізольованою НАЖХП – 22 (71,0%), тоді як у групі з НАЖХП із ЦД2 діагностована лише в 31 (63,9%) хворого й була пов’язана з підвищенням рівнів загального холестерину (р = 0,004), тригліцеридів (р < 0,001) та ліпопротеїдів низької щільності (р = 0,002). Рівень ліпопротеїдів високої щільності у цих хворих був знижений (р = 0,024) порівняно зі здоровими. При дослідженні показників вуглеводного обміну виявлено, що у хворих на НАЖХП із ЦД2 було збільшення вмісту тощакового інсуліну (р < 0,001). Рівень тощакового інсуліну у хворих на НАЖХП із ЦД2 був також вищим, ніж у пацієнтів із НАЖХП без ЦД2 (р < 0,001). Індекс НОМА-IR у цих пацієнтів перевищував показники контрольної групи (р < 0,001), а також рівні хворих із НАЖХП без ЦД2 (р < 0,01) та ізольованого ЦД2 (р < 0,001).

Дата реєстрації

2024-09-02

Додано/оновлено в НРАТ

2025-01-17 / 2026-07-01