Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0824U002970, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 23-08-2024 Статус Захищена Назва роботи Демократія як соцікультурний феномен: загальне та особливе Здобувач Спірідонов Микола Юрійович, Керівник Чорноморденко Іван Васильович Опонент Самчук Зореслав Федорович Опонент Свириденко Денис Борисович Опонент Муляр Володимир Ілліч Рецензент Згурська Валентина Леонідівна Опис Спірідонов М. Ю. Демократія як соціокультурний феномен: загальне та особливе – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю «033 – Філософія». – Київський національний університет будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України, Київ, 2024. За результатами дослідження демократії крізь призму соціокультурних реалій концептуалізовано положення, відповідно до якого незнання специфіки соціокультурного середовища чи з різних причин неврахування, ігнорування соціокультурного контексту демократичного процесу прирікає такий процес на наслідки, які є далекими від очікуваних, а інколи й категорично несумісними з ними. Це призводить до ситуації подвійного негативізму: з одного боку, зазнає невдачі конкретно-історичний процес демократизації, з іншого боку, дискредитується ідея демократії в трансчасовому вимірі, девальвується її реноме як дієвого інструмента оптимізації всіх сфер суспільної життєдіяльності. Обґрунтовано причинно-наслідковий зв’язок, згідно з яким досягнення функціональної дієвості демократії передбачає її онтологічний статус невід’ємної складової, атрибута і навіть імперативу культури світоглядної, бо лише в такому разі забезпечується автоматизм дії демократичних норм і процедур на рівні повсякденної спонтанності, латентності, автоматизмів і стереотипів життєдіяльності. Здійснено змістовне і критеріальне розмежування соціокультурної дійсності на локальні соціокультурні явища і фактори (йдеться про просторовий і здебільшого етнонаціональний формат соціокультурної онтології) та глобальні соціокультурні тенденції, які виокремлюються за часовою, темпоральною, епохальною ознакою – тобто фактично визначають соціокультурну специфіку епохи. Виявлено значущість такої унікальної функції демократичного процесу, як обмеження влади: саме в цій функції втілюється унікальна специфіка демократії, позаяк будь-який інший тип управління діє за принципом експансії – його метою є сама влада, влада як така, а не обмеження влади. Концептуалізовано висновок із приводу того, що своєчасне й ефективне реагування на недоліки й зловживання є виразним концептуальним критерієм і своєрідним лакмусовим папірцем, засобом якого можна здійснювати коректне розмежування соціумів за ознакою їх відповідності канонам демократії. Уточнено аргументаційний вердикт, згідно з яким основною перевагою реалізації моделі партиципаторної демократії є високий рівень легітимності тих рішень, що приймаються за умови її застосування. Широка політична участь постає підставою легітимності як окремих рішень, так і державних інститутів у цілому. Обґрунтовано висновок про доцільність семантичного і функціонального позиціонування демократії не як кінцевого стану, а як перманентного процесу, в межах якого практично всі недоліки демократії в принципі підлягають коригуванню за умов їх своєчасного виявлення й кваліфікованого, по-громадянськи відповідального реагування на них. На відміну від інших форм правління і суспільно-політичних процесів, демократія спроможна вдосконалювати себе й ефективно розв’язувати свої проблеми за рахунок власних, іманентно притаманних процедур і механізмів. Доведено значущість адекватного розуміння демократії і явищ демократичної етиології, а саме: якщо з приводу феномена демократії створити неадекватне, тенденційне, демагогічне, популістське і т. п. враження, то індивідуальні й колективні зусилля будуть каналізовані за хибними й контрпродуктивними напрямами, які не мають нічого спільного зі справжніми проблемами, а відтак не можуть у принципі слугувати засобом досягнення мети розв’язання справжніх проблем як самої демократії, так і проблем суспільства, детермінованих недоліками прикладного застосування теоретичних засновків демократії; Аргументаційно та ілюстративно увиразнено тезу, згідно з якою перспективи динамічного поступу демократії перебувають в істотній залежності від фактору демократичної культури як культивування демократичних принципів, цінностей, норм сприйняття реалій суспільної дійсності. На відміну від демократизму зовнішнього, який є формальним, формалізованим, декларативним, наративним, маніфестованим, пропагандивним, меморандумним тощо, демократизм внутрішній є іманентним, автентичним, успадкованим і засвоєним на рівні соціокультурних стереотипів світосприйняття й автоматизмів дій. Дата реєстрації 2024-09-02 Додано в НРАТ 2024-09-02 Закрити