Дисертація доктора філософії. Дроботун Дмитро Сергійович. Медіафактор у трансформації політичних еліт України

Реєстраційний номер

0824U002973, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

20-04-2023

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Медіафактор у трансформації політичних еліт України

Здобувач

Дроботун Дмитро Сергійович, Доктор філософії

Керівник Кресіна Ірина Олексіївна
Опонент Науменко Ольга Михайлівна
Опонент Кармазіна Марія Степанівна
Опонент Кочубей Лариса Олександрівна
Рецензент Кукуруз Оксана Володимирівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Опис

Досліджено вплив медіафактора на трансформацію політичних еліт з часу здобуття незалежності України. Запропоновано розглядати медіафактор у пасивному (інструментальному) та активному аспектах. У пасивному значенні його вплив є похідним від розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, появи нових способів впливу на аудиторію та формування громадської думки. В активному аспекті виявляється роль медіаеліт, які виходять за рамки відведеної їм ролі «четвертої влади» і фактично визначають перебіг політичних процесів у країні. Під медіаелітою розуміються усі особи, причетні до: 1) керівництва впливовими виданнями, 2) виробництва політичного контенту (журналісти, коментатори, оглядачі); 3) управління компаніями, що продукують розважальний контент, який формує у споживачів ставлення до політичної еліти та політичних процесів. Визначено та проаналізовано чотири моделі зміни еліт: 1) зміни потоків, де трансформація постає як послідовна зміна декількох хвиль у середовищі правлячої еліти. На кожному етапі трансформації попередня хвиля «виносить наверх», на керівні щаблі нову, наступну, яка, в свою чергу, «накриває» тих, хто її висунув; 2) модель «політичного капіталізму», що базується на уявленнях про те, у перехідних суспільствах відбувається трансформація правлячої за радянської доби еліти в сучасну політико-економічну верству, «правлячий клас», що конвертував політичний капітал в економічний; 3) модель бунту економічних еліт, або пробудження регіональних еліт, з’явилася у відповідь на нову політичну реальність: хвиля демократизації вихлюпнула на політичну поверхню уламки старої економічної еліти – господарників, які були обділені при роздачі великого «державного пирога». Вихідне положення моделі: пострадянську партійно- господарську номенклатуру становили дві великі групи – партійні працівники і господарники-управлінці, які, хоч і не були структурно відділені (становили моноліт влади), проте мали суперечності й «тертя» щодо питань управління й розпорядження майном, особливо в регіонах; 4) модель контреліти, коли управлінсько-господарська еліта у боротьбі проти «партократів» за владу використала так звану «контреліту» – культурну та науково-технічну інтелігенцію, маргінальні верстви. Виділено та досліджено такі прояви медіафактора на соціально-політичні процеси: 1) комерціалізація медіа і політичного простору. За панування комерційних форм діяльності ЗМІ замість своїх основних ролей і функцій (комунікативної, організаторсько-мобілізаційної, ідеологічно-виховної, культурно-просвітницької, соціалізації) прагнуть до максимальних прибутків. Інформативна й просвітницька функції відходять на другий план. Засоби масової інформації стають підприємствами, основною метою яких є залучення коштів, а ефективність вимірюється не якстю поданої інформації, а отриманим доходом. Тенденція до комерціалізації спричинила у пострадянських реаліях перехідного суспільства появу такого феномена, як олігархізація медіа і всієї медіасфери. В результаті отриманий прибуток вимірюється не тільки і навіть не стільки фінансовими показниками, скільки одиницями політичного капіталу – електоральними перемогами, рейтингами політичних партій та їх лідерів, прийнятими політичними рішеннями (в тому числі нормативно-правовими актами); 2) популізація і маніпулювання свідомістю, тобто заміщення серйозної аналітичної проблематики легкою для сприйняття споживачем і близькою за соціально-побутовою, подекуди розважальною тематикою продукцією (товаром); 3) конвергенція, що означає зближення та взаємоуподібнення. У сфері медіа це злиття різних типів передання інформації в рамках одного медіахолдінгу, різних комунікаційних платформ: друкованих ЗМІ, радіо, телебачення, інтернет- середовища тощо. Це суттєво змінює уявлення про канали комунікацій, про майбутнє традиційних медіа. Доведено, що демократія, яка передбачає участь широких народних мас у прийнятті рішень, та розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, що полегшують та примітивізують взаємодію між представниками виборних органів влади та електоратом, посилюють роль медіафактора у формуванні політичної еліти. Періодизація становлення політичної еліти України тісно пов’язана з виборчими циклами, позаяк навіть в умовах посилення авторитарних тенденцій певною мірою зберігалася можливість комунікації опозиційних сил із виборцями, у тому числі завдяки освоєнню нових інформаційних технологій, що гарантувало їх присутність у законодавчому органі. Медіафактор є і можливістю, і викликом для політичної еліти: з одного боку, як свідчить приклад низки сучасних авторитарних режимів, повний контроль держави над медіасферою цементує позиує позиції узурпаторів, а з іншого – інформаційні технології розвиваються швидше, ніж на них реагує владна еліта, що створює можливості для зміни еліт.

Дата реєстрації

2024-09-02

Додано/оновлено в НРАТ

2024-09-02 / 2026-07-01