Дисертація доктора філософії. Плавич Ігор Володимирович. Договір позики у цивільному праві України

Реєстраційний номер

0824U002985, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

19-07-2023

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Договір позики у цивільному праві України

Здобувач

Плавич Ігор Володимирович, Доктор філософії

Керівник Бабаскін Анатолій Юрійович
Опонент Панова Людмила В'ячеславівна
Опонент Подоляк Світлана Анатоліївна
Опонент Лепех Світлана Михайлівна
Рецензент Венецька Марина Віталіївна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Опис

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Дисертаційне дослідження присвячено комплексному дослідженню правового регулювання договору позики в цивільному праві України. У дисертації досліджена правова природа договору позики, його правове регулювання, практика застосування судами норм законодавства, що регулюють зазначений цивільно-правовий договір тощо. З огляду на рецепцію положень інституту договору позики з римського приватного права до цивільного законодавства України в дисертації досліджено еволюція інституту договору позики в римському приватному праві. У дисертації доводиться, що з розвитком економічно-соціальних відносин правове регулювання договору позики в римському приватному праві пройшло тривалий процес еволюції, який відбувався шляхом поступової відмови від ліберального договору позики «nexum», за яким особа боржника надавалася кредитору нібито по праву застави, поступового спрощення порядку укладення формального договору позики «stipulatio», розширення кола осіб, які могли бути учасниками позикових відносин, надання позовного захисту неформальному, реальному та односторонньому договору позики «mutuum». Як наслідок в епоху домінату класичний договір позики («mutuum») набув більшості ознак, якими характеризується договір позики в сучасному цивільному законодавстві України. У дисертації в історичному аспекті комплексно досліджено правове регулювання договору позики у цивільному законодавстві та пам’ятках цивільного права держав, у складі яких різні території України перебували в період з першої третини 19 століття по 1991 р. Зокрема, це стосується Зводу законів Російської імперії (1833), проєкту Зводу місцевих законів західних губерній Російської імперії (1837), проєкту Цивільного уложення Російської імперії (1905), Загального цивільного уложення Австрії (1811), Зобов’язального кодексу Польської республіки (1933), проєкту Цивільного кодексу Королівства Угорщина (1928), Цивільного кодексу Королівства Румунія (1864), Цивільного кодексу УСРР (1922), Цивільного кодексу УРСР (1963). Завдяки цьому вдалося дослідити становлення та розвиток інституту договору позики у цивільному законодавстві України в історичній ретроспективі, у т. ч. встановити спільне та відмінне у правовому регулюванні договору позики у цивільному законодавстві низки країн, протягом тривалого історичного періоду. Договір позики розглядається в дисертації як самостійний, поіменований, майновий, реальний, односторонній, нефідуціарний і каузальний договір, що за законом презюмується оплатним і міновим, але за домовленістю сторін або в силу закону може бути безоплатним, який може бути строковим або безстроковим. Водночас у дисертації доводиться, що конструкція реального договору позики є такою, що не розрахована на потреби розвинутого сучасного цивільного обороту, та аргументується доцільність запровадження в цивільному законодавстві України поряд з реальною конструкцією договору позики його консенсуальної конструкції для договорів, у яких позикодавцем є юридичні особи або фізичні особи – підприємці, зі збереженням для позикодавців – фізичних осіб виключно реальної конструкції договору позики. У процесі дослідження сфери застосування договору позики в дисертації доводиться, що параграф 1 глави 71 ЦК України не містить норм, які обмежували б сферу застосування договору позики за суб’єктним cкладом сторін, або матеріальним об’єктом договору позики. З урахуванням існуючої в Україні судової практики доводиться, що надання учасниками цивільних відносин, які не є фінансовими установами, у позику грошей за рахунок власних коштів, у т. ч. на оплатній основі, не суперечить нормам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а на відносини сторін, які виникають на підставі такого договору позики, укладеного з фізичною особою (позичальник) не поширюється дія норм Закону України «Про споживче кредитування». На думку дисертанта, це свідчить про відсутність в Україні системного правового регулювання надання та залучення позик у цивільному обороті.

Дата реєстрації

2024-09-02

Додано/оновлено в НРАТ

2024-09-02 / 2026-07-01