Реєстраційний номер
0824U003049, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
14-10-2024
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Український духовний спів у композиторській інтерпретації: від М. Лисенка до О. Козаренка
Здобувач
Яструб Олена Миколаївна,
Керівник Романюк Ірина Анатоліївна
Опонент Осадча Світлана Вікторівна
Опонент Заверуха Олена Леонідівна
Рецензент Малий Дмитро Миколайович
Рецензент Зінченко Вікторія Олександрівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського
Опис
Дослідження присвячено обґрунтуванню концептуальних засад композиторської інтерпретації українського духовного співу у творчій практиці кінця ХІХ – ХХІ ст. Попри наявність фундаментальної теорії церковного мистецтва, не охопленим залишається багатющий пласт композиторської творчості, який репрезентує життєдайну силу традицій духовного співу (від М. Лисенка до митців сьогодення).
Актуальність теми обумовлена синхронізацією українського духовного співу як історичного явища, що вивчається в царині християнської антропології музики, та сучасної виконавської практики, скерованої на привернення уваги до шедеврів національної духовної культури (в тому числі, в освітянській сфері).
Мета дослідження – визначити концептуальні засади композиторської інтерпретації українського духовного співу в творчій практиці кінця ХІХ – ХХІ ст. Об’єкт дослідження – український духовний спів у розмаїтті форм і жанрів історичного буття; предмет – його композиторська інтерпретація в професійній музиці на різних етапах формування національного стилеутворення.
Матеріал дослідження – партитури хорових творів українських композиторів кінця ХIХ – ХХI ст. та їх наявні аудіо- та відеозаписи: 1) духовні твори a cappella М. Лисенка; хорові сцени та епізоди опери «Різдвяна ніч» М. Лисенка; 2) «Велике славослів’я» із «Всенічної», кондак «Зі святими упокой» із «Панахиди» К. Стеценка; псальма «Ой хто, хто Миколая любить» О. Кошиця; 3) «Милость мира» із «Служби Божої» (1967) М. Федоріва; 4) «Острозький триптих» (1994) О. Козаренка. Методи дослідження обумовлені міждисциплінарним синтезом, який охоплює історико-типологічний, історіографічний, феноменологічний, жанровий, стильовий, семантичний, когнітивний, хорознавчий, інтерпретаційний, системно-структурний підходи до вивчення предмету дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів. У музикознавстві вперше: сформовано концепцію українського духовного співу як феномена композиторської інтерпретації у творчій практиці кінця ХІХ – ХХІ ст.; запропоновано методику аналізу композиторської інтерпретації зразків українського духовного співу; надано авторську дефініцію українського духовного співу; проаналізовано повний корпус духовних хорів a cappella М. Лисенка; виокремлені жанрово-стильові константи українського духовного співу у композиторській творчості М. Лисенка, К. Стеценка та О. Кошиця; з’ясовано спадкоємність духовного співу в богослужбовій творчості композиторів української діаспори другої половини ХХ століття (зокрема М. Федоріва); здійснено системний аналіз «Острозького триптиха» О. Козаренка як приклад опрацювання православної монодії у композиторській творчості кінця ХХ ст. Набули подальшого розвитку положення концепції сакральної творчості українських композиторів в контексті національних музично-семіотичних процесів.
У Висновках зазначено, що пізнання законів духовного співу розкривається в історичному хронотопі культури через творчість митця як homo credens. Музично-богословську концептосферу складають наступні поняття та категорії: етимон «духовний»; образ людини homo credens, репрезентант хорової (соборної) творчості, де принциповим є співочий голос (homo cantor) як найдосконаліший музичний інструмент; ангелогласна природа; Божественна комунікація; молитовність. Запропоновано історико-стильову типологію українського духовного співу, що втілена у формах і жанрах богослужбової та паралітургічної творчості у часопросторі музичної культури. Уведено в науковий обіг авторську дефініцію українського духовного співу, опрацьовану в аналітичних розділах на матеріалі зразків його композиторської інтерпретації (кінець ХІХ – ХХІ ст.). Український духовний спів – це феномен музично-виконавської культури, що об’єктивується в історичному хронотопі у творчості homo credens за законами Богоспілкування в розмаїтті форм/жанрів богослужбового та паралітургічного співочого мистецтва. Проаналізований повний корпус духовних творів a cappella М. Лисенка засвідчив втілення концептуальних засад його композиторської інтерпретації: молитовність, логосність, спадкоємність. На прикладі вивчення композиторської інтерпретації духовного співу в оперному жанрі («Різдвяна ніч») увиразнено українську картину світу (за концепцією І. Романюк). Висвітлено роль духовної творчості К. Стеценка та О. Кошиця як фундаторів національного стилеутворення у музичній культурі першої третини ХХ ст. Також з’ясовано спадкоємність духовного співу в творчості митців української діаспори другої половини ХХ ст. Розгляд «Служби Божої» М. Федоріва засвідчив опору на богослужбову традицію українського духовного співу. Встановлено культуротворчу місію українського духовного співу у композиторській практиці кінця ХХ–ХХI ст. На прикладі аналізу «Острозького триптиха» О. Козаренка увиразнено відповідність композиторської інтерпретації острозькому напіву як еталону церковно-співочого мистецтва через відчуття композитором «історичної пам’яті» народу.
Дата реєстрації
2024-09-06
Додано/оновлено в НРАТ
2024-09-06 / 2026-10-09
