Дисертація доктора філософії. Мельник Роман Станіславович. Функціонування терміну «Галичина» у публічній сфері Львова: за матеріалами газети «Діло» (1923-1939 рр.).

Реєстраційний номер

0825U000399, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

Статус

Запланована   Чому дисертація має статус "Запланована"?

Назва роботи

Функціонування терміну «Галичина» у публічній сфері Львова: за матеріалами газети «Діло» (1923-1939 рр.).

Здобувач

Мельник Роман Станіславович,

Керівник Грицак Ярослав Йосипович
Опонент Райківський Ігор Ярославович
Опонент Голик Роман Йосипович
Опонент Павлишин Олег Йосипович
Рецензент Склокін Володимир В’ячеславович

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Український католицький університет

Опис

Наукова новизна цієї дисертації полягає в комплексному дослідженні функціонування поняття «Галичина» та його контрконцептів як регіональних назв у міжвоєнний період крізь призму історії понять. Поняття Галичина, яке ось уже понад два століття є одним з ключових понять у публічних дискурсах Центрально-Східної Європи, демонструючи небувалу живучість, попри різні виклики та перешкоди на його шляху, становить для такого дослідження особливий інтерес. Міжвоєнний період був часом, коли сама Галичина як адміністративна одиниця щойно припинила існувати, а її концепт зазнав вагомої конкуренції з боку альтернативних термінів та просторів. «Галичина» у міжвоєнний період – це поняття та регіон, затиснені поміж конкурентними національними проєктами та обтяжені постімперською спадщиною. Обидва національні рухи намагались встановити свій політичний та символічний контроль над цим уламком щойно зниклої імперії і інтегрувати його до свого національного простору. Як показує ця праця, Галичина була на перетині міжнаціональних і постімперських кордонів, тож національна та постімперська складова визначали дискурси довкола неї. Міжвоєнний період на сході Європи, за визначенням Р. Брубейкера, був епохою націоналізаційинх держав, класичним прикладом яких була Польща. Як показує ця праця, саме активна націоналізація спірного постімперського простору спричинила дві основні проблеми, з якими Галичина як поняття та регіон зіткнулась у міжвоєнний період: термінологічну – коли появилися одразу чотири конкурентні терміни на позначення її території, кожен зі своїм змістовим наповненням, і просторова – коли Польща територію зниклої провінції поділила на окремі воєводства, а українці проголошували її частиною ширшого «західноукраїнського» простору. Ця дисертація відтак досліджує, як за цих обставин вчорашні галичани надалі уявляли межі свого регіону, як вони його називали і які сенси у нього вкладали. Дисертація вперше простежує функціонування терміну «Галичина» та його контрпонять на матеріалі щоденної преси протягом усього міжвоєнного періоду. Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані для подальшого вивчення дискурсів Галичини в XX ст., ширшого дослідження регіональних дискурсів та понять України та Польщі, так і сучасного функціонування концепту Галичини в українському суспільстві. Врешті, результати дисертації також можна використати для порівняльних студій дискурсів фронтирних чи постімперських регіонів Європи. Як показує дослідження, базовим регіоном, в якому оперували місцеві і українці, і поляки, і також євреї, з яким мала справу центральна влада, до кінця міжвоєнного періоду залишалась Східна Галичина. Ціла колишня провінція, як і цілі «західноукраїнські землі» були для поляків та українців відповідно наче проміжною надбудовою між своїм базовим регіоном та загальнонаціональним/державним простором. Відмежування Східної Галичини від Західної, як і її цілісність визначали поєднання постімперського інституційного та інфраструктурного спадку, побудованого довкола двох центрів Львова і Кракова, та національного фактору: українці сприймали цей регіон як «одноцільну українську територію», що вимагало з боку поляків «одностайної контракції». При підборі назв та сенсів, що у них вкладалися, у випадку Східної Галичини важили три основні фактори: національне трактування терміну; його історична обґрунтованість; його відношення до постімперської спадщини. Дисертація показує, як в міжнаціональному питанні кожен з національних дискурсів вибудував свій спектр назв – від найлояльнішої до найнелояльнішої. «Західна Україна» та «Малопольща» зайняли тут протилежні позиції і викликали найгострішу полеміку між обома таборами. При цьому «Західна Україна» для українців була не лише знаряддям опору політиці націоналізаційної держави, але й служила зв’язком зі своєю зовнішньою національною батьківщиною за Збручем. Боротьба на історичному фронті розгорнулася між «Галичиною» та «Червоною Руссю» і «Червенською Землею» довкола трьох основних критеріїв: історично-державна приналежність, культурно-цивілізаційна роль та первісно-етнічний характер. «Червона Русь» робила територію Східної Галичини політичним та цивілізаційним здобутком польської держави, «Червенська земля» – первісними, «корінними» польськими етнічними землями. «Червенська земля» та «Червона Русь» були не протиставленнями, як радше доповненнями до домінантного дискурсу «Східної Малопольщі» – вони не заперечували націоналізаційного дискурсу, а додавали йому історичного ґрунту. При цьому вони були не лише висловом історичної польськості цього регіону, але й ствердженням його регіональності у загальнопольському контексті, адже вказували на історичну та актуальну окремішність Східної Галичини від Західної.

Дата реєстрації

2025-02-04

Додано/оновлено в НРАТ

2025-02-04 / 2026-07-01