Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U000507, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 11-03-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Генеза українського кримінального права за доби Середньовіччя (ХV – перша половина ХVІІ ст.) Здобувач Подорога Леонід Вікторович, Керівник Лощихін Олександр Миколайович Опонент Мацелюх Іванна Андріївна Опонент Добкіна Катерина Робертівна Опонент Мартинюк Олексій Володимирович Рецензент Камаралі Світлана Єгеніївна Світлана Єгеніївна Опис У дисертації здійснено комплексне та системне наукове теоретично-історичне дослідження проблем, пов’язаних із генезою українського кримінального права за доби Середньовіччя (ХV – перша половина ХVІІ ст.). Послідовно й логічно висвітлено історичні закономірності розвитку українського кримінального права у ХV – першій половині ХVІІ ст. у його цілісності як системно-структурного комплексу, що складався з понять та інститутів кримінального права. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків і концептуальних наукових положень, які відтворюють загальні риси та рівень розуміння законодавцем сутності й змісту основних термінів, понять та інститутів кримінального права. У ході дослідження було встановлено, що в литовсько-польський період джерелами кримінального права були правовий звичай і закон. Автором доведено, що основною тенденцією в цю добу стало поступове переважання закону над звичаєвим правом, що втілилось у трьох періодах: домінування правового звичаю, коли в кожній землі склалася специфічна система звичаєвого права; перехідний період, коли відбулось поєднання дії правового звичаю та закону, а в областях продовжував існувати правовий партикуляризм; домінування закону, коли відбувається кодифікація й уніфікація норм кримінального права в усій державі. Виявлено важливі тенденції розвитку поняття злочину в досліджуваний період, а саме: матеріальний елемент пов’язувався із спричиненням особі матеріальної, моральної чи фізичної шкоди; злочин ототожнювався із гріхом; відбулось нормативне оформлення поняття злочину з погляду порушення правила поведінки. У процесі дослідження автором було акцентовано увагу на основних тенденціях розвитку загальних понять кримінального права: виокремлення як родових об’єктів суспільних відносин щодо охорони інтересів держави, відносин у сфері військової служби, правосуддя, службової діяльності, забезпечення порядку державного управління, охорони прав особи та власності, прав церкви, сім’ї, прав і привілеїв шляхти, норм релігії й моралі; поняттям «суб’єкт злочину» охоплювались усі мешканці держави, іноземці, відбувається формування поняття неосудності за станом здоров’я та за віком, деталізується відповідальність психічно хворих осіб, підвищується вік, з якого наставала кримінальна відповідальність; виділення ознак об’єктивної сторони, а також способу, засобу, місця, часу учинення злочину; розмежування форм вини, врахування мотиву й мети діяння, що впливало на міру покарання; виокремлення форм множинності злочинів; встановлення різної міри покарання залежно від видів співучасників і тяжкості скоєного ними злочину; виділення як стадій учинення злочину готування у формі погрози або дій, замах і закінчене діяння; закріплення обставин, які виключали злочинність діяння. Автором було з’ясовано, що в українському кримінальному праві ХV–ХVІ ст. відбувається розвиток поняття злочинів у сфері публічних інтересів; наголошено на таких закономірних історично-правових явищах: злочини проти держави були представлені «образою Маєстату» й ототожнювались із посяганням на державний лад, територіальну цілісність держави, нанесення їй економічних збитків, а також пов’язувались із злочинами проти особи в присутності монарха; закріпленні військових злочинів; охороні кримінального закону підлягали здоров’я, честь, свобода, власність шляхтичів; виокремленні злочинів проти правосуддя; появі службових злочинів і посягань проти порядку управління; закріпленні в нормах Литовського Статуту злочинів проти церкви та релігії. Обґрунтовано, що норми правових пам’яток ХV–ХVІ ст. відобразили розвиток поняття злочинів у сфері приватних інтересів; акцентовано увагу на таких закономірних історично-правових явищах: поняття злочинів проти життя набуває як загальної, так і специфічної термінології, яка відображала окремі види вбивства та форми вини; закріплюється градація вбивств залежно від станової належності, статі, кваліфікуючих обставин, форми вини; злочини проти здоров’я отримують нормативну специфікацію залежно від тяжкості злочину та спричиненої фізичної шкоди; особливим видом злочину проти особи було посягання на її волю; відбувається виокремлення таких злочинів проти власності, як крадіжка, знищення, пошкодження чужого майна, незаконне ним користування; виділяється група змішаних злочинів, які мали свої виняткові ознаки (грабіж, розбій, збройний напад на маєток, село); відбувається становлення злочинів у сімейній сфері та проти моралі. У ході дослідження було доведено, що основними тенденціями розвитку мети покарання впродовж ХV–ХVІ ст. стали: поступовий занепад значення такої мети, як наповнення державної скарбниці; посилення ролі як загальної, так і спеціальної превенції; важливість досягнення такої цілі покарання, як спокутування гріха; обов’язковість відшкодування шкоди потерпілому; посилення значення як цілей покарання виправлення засудженого й ізоляція злочинця від суспільства; актуалізація залякування. Дата реєстрації 2025-02-12 Додано в НРАТ 2025-02-12 Закрити