Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U001236, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 24-09-2022 Статус Запланована Назва роботи Ефективність використання тіазидних діуретиків, асоційована з G460Т поліморфізмом гена α-аддуцину залежно від солечутливості в пацієнтів з артеріальною гіпертензією Здобувач Єрмоленко Світлана Анатоліївна, Керівник Орловський Віктор Феліксович Опонент Кондратюк Віталій Євгенович Опонент Сидорчук Лариса Петрівна Рецензент Деміхова Надія Володимирівна Рецензент Гарбузова Вікторія Юріївна Опис Дисертація присвячена вдосконаленню діагностики артеріальної гіпертензії (АГ) залежно від солечутливості на підставі визначення G460T-поліморфізму гена α-аддуцину та оптимізації антигіпертензивної терапії з додаванням тіазидних діуретиків. Для досягнення поставленої мети до дослідження були залучені пацієнти з верифікованим діагнозом АГ ІІ стадії. Діагностику та лікування АГ ІІ стадії здійснювали згідно з Уніфікованим клінічним протоколом первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія», затвердженим Наказом МОЗ України № 384 від 24.05.2012 року; клінічною настановою з артеріальної гіпертензії Асоціації кардіологів України (2016) та рекомендаціями Європейської асоціації кардіологів (2018). Усім особам, залученим до дослідження, були проведені фізикальний огляд, антропометричні, лабораторні (аналіз крові й сечі, ліпідограма), інструментальні (електрокардіографія, офтальмоскопія, добовий моніторинг артеріального тиску) та молекулярно-генетичні дослідження (визначення G460T-поліморфізму гена ADD1 методом полімеразно-ланцюгової реакції). Хворим на АГ була додатково визначена солечутливість за допомогою методики M. N. Weinberger. Серед 232 обстежених осіб 120 склали основну групу (пацієнти з АГ ІІ стадії), 112 – контрольну групу (практично здорові особи). У хворих на АГ виявлено 62 «солечутливі» особи (51,7 %) та 58 "солерезистентних" осіб (48,3 %). Хворі основної групи були рівномірно поділені за наявністю солечутливості та генотипом на дві підгрупи для подальшого оцінювання лікування. До І підгрупи ввійшли 31 «солечутлива» особа (з генотипами: GG – 20 осіб, GT – 9 осіб, ТТ – 2 особи) та 29 «солерезистентних» осіб (із генотипами: GG – 25 осіб, GT – 4 особи). У складі II підгрупи виявили 31 «солечутливого» пацієнта (з генотипами: GG – 21 особа, GT – 9 осіб, ТТ – 1 особа) та 29 «солерезистентних» пацієнтів (із генотипами: GG – 25 осіб, GT – 4 особи). Усі хворі одержували стандартну терапію АГ у вигляді інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) – раміприлу (5–10 мг), антагоніста кальцієвих каналів – амлодипіну (5 мг), статину – аторвастатину (20 мг), ацетилсаліцилової кислоти (75 мг). Пацієнти І підгрупи (60 осіб) отримували тіазидоподібний діуретик – індапамід ретард дозою 1,5 мг/добу, ІІ підгрупи (60 осіб) отримували тіазидний діуретик – гідрохлортіазид дозою 25 мг/добу. Результати ефективності антигіпертензивної терапії (АГТ) оцінювали через 8 тижнів. У результаті проведення генотипування у хворих на АГ було встановлено співвідношення генотипів GG, GT, ТТ, що становило відповідно 91 особа (75,8 %), 26 осіб (21,7 %), 3 особи (2,5 %). Серед практично здорових осіб розподіл генотипів GG, GТ, ТТ був таким: 98 (87,5 %), 13 (11,6 %), 1 (0,9 %) відповідно. Частота G-алеля в основній групі становила 0,87, а Т-алеля – 0,13, тоді як у контрольній групі – 0,93 та 0,07 відповідно. Таким чином, результати наших досліджень свідчать про вищу частоту G-алеля за G460T-поліморфізмом гена α-адуцину як серед пацієнтів з АГ, так і в практично здорових осіб. Мінорний Т-алель за G460T (G1378Т)-поліморфізмом гена ADD1 достовірно частіше трапляється серед хворих на АГ порівняно з практично здоровими особами (р = 0,03). Методом бінарної логістичної регресії було вивчено ризик розвитку АГ: згідно з домінантною моделлю успадкування встановлено, що в носіїв мінорного Т-алеля (GT + TT) він більший, ніж у гомозигот за основним алелем (GG) (ORс = 2,231; 95 % СІ = 1,109–4,487, рс = 0,024). Під час вивчення впливу модифікованих факторів, а саме паління, на G460T-поліморфізм гена в пацієнтів з АГ було з’ясовано, що ні серед курців, ні серед осіб, які не палять, частота носіїв різних генотипів достовірно не відрізняється (р = 0,101 та р = 0,319 відповідно). Згідно з аналізом ІМТ у носіїв GG-генотипу пацієнти з надлишковою масою спостерігаються в 45 % випадків, у носіїв GТ-генотипу – у 65,4 %, в носіїв ТТ-генотипу – 67 %. Установлено також, що в гомозигот за основним алелем (GG) ІМТ дорівнював (26,9 ± 4,69) кг/м2; у гетерозигот (GТ) – (29,2 ± 4,22) кг/м2, а в гомозигот за мінорним алелем (ТТ) – (32,5 ± 0,92) кг/м2. У пацієнтів з ІМТ ˂ 25 кг/м2 носії мінорного Т-алеля мають вищий ризик розвитку солечутливості, ніж гомозиготи за основним алелем (GG) як до (ORcпост = 7,673; 95 % СІ = 2,741–21,48, рcпост ˂ 0,001), так і після внесення поправок на вік, стать, звичку палити, дані сімейного анамнезу та ступінь АГ (ORпопр = 7,162; 95 % СІ = 2,134–24,033, рпопр ˂ 0,001). У «солечутливих» хворих ІМТ вищий порівняно із «солерезистентними» пацієнтами ((28,5 ± 3,8) vs (25,3 ± 4,2) кг/м2, р < 0,001), а також ризик виникнення ожиріння вдвічі вищий, ніж у солерезистентних. Наше дослідження засвідчило, що ІМТ є статистично значущим модератором взаємодії між генотипом та наявністю солечутливості (р_попр^int ˂ 0,001). Установлено також, що позитивний кореляційний зв’язок середньої сили між ІМТ та ХСзаг (r = 0,409); ХС ЛПНГ (r = 0,475) й ІА (r = 0,435). Дата реєстрації 2025-04-10 Додано в НРАТ 2025-04-10 Закрити