Реєстраційний номер
0825U001330, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
13-06-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Інформаційна культура судді: теоретико-правові аспекти
Здобувач
Кривешко Ірина Володимирівна,
Керівник Міхайліна Тетяна Вікторівна
Опонент Бєлов Дмитро Миколайович
Опонент Панкратова Вікторія Олегівна
Рецензент Амелічева Лілія Петрівна
Рецензент Мартинюк Олексій Володимирович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Донецький національний університет імені Василя Стуса
Опис
Дисертацію присвячено комплексному обґрунтуванню нових науково-теоретичних та прикладних положень щодо формування інформаційної культури судді.
У розділі 1 «Загальнотеоретичний аналіз інформаційної культури судді» досліджено поняття інформаційної культури як міждисциплінарного феномену та її співвідношення із суміжними категоріями; роль інформаційної культури судді у digital-суспільстві та передумови її формування; а також складники інформаційної культури судді.
Наголошується на тому, що у широкому (загальнофілософському) сенсі інформаційна культура визначається як частина загальної культури людства, пов’язана з розвитком інформаційного суспільства та його технічної складової.
У вузькому (спеціально-юридичному) значенні інформаційна культура є міждисциплінарним явищем на межі загальної інформаційної та правової культури. У цьому сенсі інформаційна культура як юридичний феномен визначається як частина правової культури, яка опосередковує втілення у практичну діяльність особи в інформаційно-технічному середовищі: 1) інформаційної грамотності (компетентностей щодо створення, виявлення, зберігання, аналізу інформації та кваліфікованого користування програмними й технічними засобами); 2) інформаційної етики (правил поводження у інформаційному середовищі), поваги до правових цінностей, прав і свобод людини і громадянина.
Акцентується увага на тому, що інформаційна культура у вузькому (спеціально-юридичному) значенні також може розумітися, як у загальному сенсі (тобто характеризувати будь-яку особу), так і в професійному сенсі (тобто характеризувати інформаційну культуру представників окремих правничих професій, яка має певні особливості, порівняно як з загагальною інформаційною культурою, так і порівняно з іншими правничими професіями). Видом професійної інформаційної культури і буде визнаватися інформаційна культура судді.
У розділі 2 «Правове та організаційне забезпечення інформаційної культури судді» здійснено системний порівняльно-правовий аналіз нормативних засад інформаційної культури судді; суб’єктів забезпечення інформаційної культури судді; юридичних та неюридичних засобів підвищення інформаційної культури судді.
Здійснено фундаментальний аналіз нормативної основи впровадження та розвитку інформаційної культури на міжнародному та національному рівні. Зроблено висновок, що у міжнародно-правових актах та національному законодавстві абсолютно по-різному розставлені акценти щодо досягнення стану інформаційної безпеки, зокрема, міжнародне право майже у кожному акті, релевантному до інформаційної та(або) інформаційно-технічної сфер діяльності, підкреслює необхідність формування інформаційної культури (або цифрової чи кібер-культури) як важливого інструменту досягнення інформаційної безпеки та захисту персональних даних. Натомість, вітчизняне законодавство є більш технологічним, дуже детально регламентує широке коло відносин та процедур у цифровій сфері, але необхідність формування інформаційної культури майже ігнорує.
Констатовано наявність проблем юридичної техніки, що виражається у неоднорідності легального поняттєво-категоріального апарату щодо інформаційної культури в Україні.
Пропонується та обґрунтовується внесення змін до чинного законодавства України. Зокрема, в Законах України «Про інформацію» та «Про засади інформаційної безпеки України» закріпити поняття інформаційної культури як одного з інструментів досягнення стану інформаційної безпеки. Також визначити складники інформаційної культури: інформаційну грамотність та інформаційну етику. Закріпити, що видами інформаційної культури, залежно від сфери застосування є: цифрова культура, медіакультура та кіберкультура (та, відповідно, їхні складники), – які і мають використовуватися на рівні спеціальних підзаконних нормативно-правових актів.
Дата реєстрації
2025-04-24
Додано/оновлено в НРАТ
2025-04-24 / 2026-07-01
