Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U001337, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 14-06-2025 Статус Захищена Назва роботи Допустимість як властивість доказів у кримінальному процесі Здобувач Тесленко Ірина Олександрівна, Керівник Кочура Олександра Олександрівна Опонент Волошанівська Тетяна Володимирівна Опонент Коваленко Артем Володимирович Рецензент Абламський Сергій Євгенович Рецензент Романюк Віталій Володимирович Опис Дисертація є одним із комплексних у сучасній кримінальній процесуальній науці дослідженням сутності та особливостей допустимості як властивості доказів у кримінальному провадженні. Науковий дискурс здійснено з урахуванням аналізу наукової літератури, кримінального процесуального законодавства та судової практики. Вибір теми дисертаційного дослідження пов’язаний з досить важливим значенням самої проблематики допустимості як властивості доказів у кримінальному провадженні як для науки кримінального процесу, так і судової практики. На користь зазначеної тези варто навести декілька аспектів, що наочно свідчать про актуальність обраної тематики. По-перше, це соціальний аспект, який пов’язаний з пріоритетністю захисту прав, свобод та законних інтересів особи, що вимагає від законодавця запровадження нових підходів і механізмів їх забезпечення в кримінальному провадженні. Під час збирання доказів це має досить важливе значення, адже в результаті порушення правової процедури збирання доказів останні будуть визнані недопустимими. По-друге, це доктринальний аспект, що полягає в переосмисленні вченими проблемних питань, пов’язаних із допустимістю доказів у кримінальному процесі. В цьому ракурсі є суспільна необхідність у зміні положень чинного кримінального процесуального законодавства України щодо врегулювання поняття «допустимість доказів» та необхідність відходу від формальної процедурної позиції, закріпленої в нормах Кримінального процесуального кодексу України, визнання доказу недопустимим, і надання судам гнучкості стосовно питань прийняття й оцінки доказів для встановлення істини. Перехід від формального дотримання процедур до дослідження суті того чи іншого порушення процедурних питань, його впливу на справедливість самого процесу та на спотворення істини або неможливість довіри до такого доказу мають бути релевантними порівняно з процедурними питаннями. Необхідно забезпечити дотримання не тільки прав, свобод і законних інтересів людини як основоположного базису правової держави, а й забезпечити справедливість, яка також містить невідворотність покарання для осіб, що вчинили кримінальне правопорушення, оскільки тільки це є стримувальним чинником у суспільстві від вчинення протиправних діянь, адже нівелювання цього може призвести до ескалації злочинності як у межах країни, так і у світі. Отже, перед наукою кримінального процесу стоїть завдання напрацювати відповідний процесуальний механізм необґрунтованого автоматичного виключення доказу, отриманого з порушенням вимог закону, з процесу доказування. По-третє, це нормативний аспект, що виявляється в необхідності переосмислення й оцінці законодавчих вимог щодо регламентації порядку допустимості доказів у кримінальному провадженні. З одного боку, це дозволить сформувати пропозиції з удосконалення чинних положень кримінального процесуального законодавства України, а з іншого – напрацювати рекомендації з більш ефективного їх правозастосування. З метою наукового осмислення розробленості проблемних питань, які так чи інакше пов’язані з допустимістю доказів у кримінальному процесі, здійснено огляд наукових джерел, які безпосередньо стосуються тематики роботи. За результатами огляду наявного на сторінках наукової періодики доробку визначено, що перспективними напрямами наукового пошуку є: вивчення теоретичних аспектів щодо сформованих доктрин (концепцій) допустимості доказів у кримінальному судочинстві та визначення можливостей їх практичного застосування; опрацювання питань стосовно допустимості доказів та визнання їх недопустимими крізь практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини; виокремлення особливостей допустимості доказів відповідно до положень Римського статуту Міжнародного кримінального суду тощо. На підставі аналізу наукових джерел виокремлено три основні етапи розвитку інституту доказування загалом та допустимості доказів зокрема. Констатовано, що третій етап починає свій відлік із часу введення на території України воєнного стану, при цьому характеризується досить динамічними внесеннями низки змін і доповнень до Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням воєнного стану з одночасним приведенням кримінального процесуального законодавства України до міжнародних і європейських правових стандартів здійснення кримінального судочинства. Дата реєстрації 2025-04-24 Додано в НРАТ 2025-04-24 Закрити