Реєстраційний номер
0825U001429, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
06-05-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Творчість Олександра Архипенка: культурно-національна ідентичність та образно-виражальні засоби.
Здобувач
Клименко Марія Сергіївна,
Керівник Яців Роман Миронович
Керівник Сухий Олексій Миколайович
Опонент Литвин Микола Романович
Опонент Тарас Ярослав Миколайович
Опонент Бабій Надія Петрівна
Рецензент Дем’янчук Андрій Львович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Львівський національний університет імені Івана Франка
Опис
У дисертаційному дослідженні вперше комплексно розглянуто культурно-національну ідентичність творчості Олександра Архипенка; створено порівняльну хронологічну таблицю етапів ідейних пошуків О. Архипенка із концептуальними судженнями ключових постатей мистецтва епохи модернізму. На основі отриманих результатів дисертаційного дослідження уточнено питання, які пов’язані з еволюцією формально-образного мислення О. Архипенка. Інноваційний процес діяльності мистця є широко відомим у ряді експериментів, серед яких синтез випуклих та увігнутих форм, контрформи, поліхромії скульптури, використання кінетичних конструкцій із глибинним смисловим наповненням об’єктів творення. Новаторство О. Архипенка зумовлене періодом розквіту науково-технічних винаходів й ідейною спорідненістю із батьком скульптора Порфирієм Архипенком, інженером-механіком, професором Київського університету ім. Св. Володимира. Творча індивідуальність скульптора синтезувалась із полікультурним контекстом європейських міст, у яких жив і працював мистець. Широке поле ідейно-теоретичних думок ХХ століття сприяло утвердженню знакових творчих інновацій. У дисертаційному дослідженні доведено дієвість культурно-національної ідентичності як складової у формуванні авторської філософії форми, як результат синкретичного мислення О. Архипенка. Наведено й інші маловідомі фактори, які вплинули на розбудову його творчої особистості. З’ясовано духовну природу концептуальної цілісності скульптури О. Архипенка на початках його мистецького шляху. Проаналізовано метафізичні зв’язки між матеріалом, формою, духом, змістом. Ця синергія художніх кодів формує символи, які були підвалинами в розвитку образної системи творів мистця. Широта його новацій та відповідного теоретичного підґрунтя формувалася шляхом синтезу від національного до транснаціонального. Окреслено етапи становлення скульптора від раннього символізму до різних стадій експериментального формотворення. Здійснено наукову реконструкцію динаміки перемін виражальних засобів мистця в контексті утвердження ним індивідуальної концептуально-філософської лінії творчого пошуку. Розглянуто базові засади архетипічності у художньому образотворенні О. Архипенка. Проаналізовано роль архетипу як генетично набутої універсальної структури у пошуку авторської філософії форми. Окреслено координати української складової традиції у становленні парадигми художньо-естетичних новацій О. Архипенка. Культурно-національні смисли, образи й теми відігравали важливу роль у формуванні семантики образу творів скульптора. Звернення до архетипів і символів проходило не в традиційному візуальному представленні, а синтезувалося із новаційним пошуком концепцій і методів мистця. Осмислено духовно-генетичний стрижень концептуальної лінії пошуків О. Архипенка. Серед широкого ряду експериментів О. Архипенка виявлено глибинну архетипічну систему художніх образів. Мистець часто звертався до використання архетипів і символів, органічно пов’язаних з культурним контекстом носіїв національної традиції, переосмислюючи їх у власних ідейно-пластичних рішеннях. Тому цей культурно-антропологічний ресурс є важливою ланкою зв’язків, що сполучають творчість О. Архипенка із прадавніми культурними практиками минулого. У творчості О. Архипенка відчутне проникнення у глибинні субстанції національної духовності. Підвалини авторської філософії форми можна віднайти в багатстві колірно-символьної програми народного мистецтва України й водночас органічній цілісності, системності, закладеній у народному строї, вишивці, писанці та інших видах рукоділля, гончарстві. Методологія творчості О. Архипенка розвивалася у цілковитій єдності форми і змісту, ключовою пластичною ознакою якої була лапідарність. Ідейно-смислове наповнення авторської пластичної форми скульптора містить невіддільну єдність із естетичними і духовними вартостями українського народу. О. Архипенко акумулював широкий діапазон культурних досвідів світу, поглибивши цим внутрішні національні координати свого авторського естетичного світогляду. Утвердження вагомої сутності найбільш виразно виявилося у зрілому віці під час перебування на американському континенті. Одним із найбільш важливих проявів національної самоідентифікації в ідейно-тематичній площині є звертання до образів Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Великого у великомасштабному спектрі новаційних досвідів скульптора. Надання значення цим знаковим постатям української історії та культурної пам’яті є безсумнівною декларацією його невіддільного зв’язку із рідною землею. Творча спадщина О. Архипенка може слугувати вагомим ресурсом у пошуку сучасних мистецьких концепцій. Його формотворчі відкриття й далі націлюють художників – представників різних мистецьких шкіл та відмінних концептуальних пріоритетів у пошуку – на осмислення нових, ще не пізнаних можливостей естетичної творчості.
Дата реєстрації
2025-04-30
Додано/оновлено в НРАТ
2025-04-30 / 2026-07-01
