Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U001949, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 24-06-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Ускладнення у здійсненні виконавчого провадження Здобувач Гриновець Оксана Богданівна, Керівник Грабар Наталія Михайлівна Опонент Притика Юрій Дмитрович Опонент Угриновська Оксана Іванівна Рецензент Мелех Любомира Володимирівна Рецензент Ковалів Мирослав Володимирович Опис Проаналізовано ускладнення у здійсненні виконавчого провадження, які виникають на етапі звернення рішення до виконання традиційного (несвоєчасне видання виконавчого документа, допущення помилок у його оформленні), так і трансформаційного характеру (технічні збої цифрового документообігу, десинхронізація між судовими та виконавчими реєстрами, порушення правил електронної верифікації документів). Будь-які помилки на етапі видання виконавчого документа призводять до неможливості відкриття виконавчого провадження. Електронна трансформація (з паперової форми) звернення судових рішень до виконання, хоч і значно підвищує оперативність та прозорість цього процесу, водночас, зумовлює новий спектр ускладнень технічного плану. Доведено, що інститут негайного виконання судових рішень виконує ключову роль у забезпеченні ефективного й своєчасного захисту прав особи, особливо у справах, що мають підвищене соціальне значення. Істотним ускладненням є випадки, коли суд необґрунтовано не допускає рішення до негайного виконання. Наявність механізму виправлення помилок у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, також є ефективним інструментом мінімізації ускладнень, пов’язаних із помилковим оформленням та видачею виконавчих документів. Поновлення пропущеного строку виконавчої давності є правовим інструментом, що функціонує на перетині принципів правової визначеності та доступу до правосуддя. Строк виконавчої давності, який визначає чинність виконавчого документа, не є абсолютним бар’єром у реалізації права на примусове виконання рішення, якщо суб’єкт доведе поважність причин пропуску строку. Процесуальний механізм тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу запроваджено з метою усунення ускладнень, що виникають на підготовчому етапі виконання судового рішення про відібрання дитини. Така норма є проявом пріоритету найкращих інтересів дитини, вона поєднує в собі ознаки як процесуального запобіжника (уникнення шкоди дитині внаслідок невиконання рішення), так і конституційного механізму захисту найкращих інтересів дитини (принцип parens patriae у виконавчому провадженні). Ускладнення, що виникають у процесі примусового виконання рішень за відсутності відомостей про боржника, його майно або місце перебування дитини, становлять одну з найсерйозніших загроз для ефективності виконавчого провадження. Судове санкціонування примусового проникнення до житла або іншого володіння особи є втіленням конституційного балансу між правом на територіальну приватність, гарантованим ст. 30 Конституції України, і необхідністю забезпечення ефективного виконання судових актів відповідно до принципу правовладдя (ст. 129 Конституції України), а також імплементує міжнародні стандарти у сфері захисту приватного життя, зокрема положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України є складовим елементом комплексного механізму забезпечення ефективності виконавчого провадження та виконує функцію превентивного усунення ускладнень, які виникають через суб’єктивне ухилення боржника від виконання судового рішення. Спеціалізованим процесуальним механізмом подолання ускладнень, пов’язаних із опосередкованою участю боржника в обороті активів, коли формальні власники не є фактичними розпорядниками, а сам боржник використовує конструкції «дружньої заборгованості» або незареєстрованого права для уникнення примусового виконання, є звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам. Встановлена законодавча модель дозволяє ефективно нейтралізувати маніпуляції боржників, які використовують третіх осіб або неоформлену нерухомість як засіб ухилення від примусового виконання рішень. Заміна сторони у виконавчому провадженні є системно важливим правовим інструментом подолання ускладнень, що виникають внаслідок трансформації суб’єктного складу матеріального правовідношення, яке є джерелом процесу і примусового виконання рішення (як завершальної стадії). Відстрочення та розстрочення виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів постають як вторинні процесуальні засоби, призначені для забезпечення реалізації вже ухваленого юрисдикційного акта в умовах, що тимчасово ускладнюють або унеможливлюють його виконання. Дата реєстрації 2025-05-26 Додано в НРАТ 2025-05-26 Закрити