Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U001964, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 01-07-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Дипломатія ЄС у постлісабонський період. Здобувач Хакімова Валерія Тімурівна, Керівник Брусиловська Ольга Іллівна Опонент Тихомирова Євгенія Борисівна Опонент Піпченко Наталія Олександрівна Рецензент Максименко Ірина Володимирівна Рецензент Глебов Сергій Володимирович Опис Дисертація присвячена комплексному аналізу трансформації дипломатії Європейського Союзу в постлісабонський період (2009–2024), що став етапом глибоких інституційних, нормативних та геополітичних змін у зовнішньополітичній діяльності ЄС. Основну увагу зосереджено на оцінці впливу Лісабонської угоди на інституційну структуру дипломатії ЄС, формування нових стратегій та механізмів зовнішньополітичної дії, а також адаптацію Союзу до динамічної архітектури сучасних міжнародних відносин. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю переосмислення ролі Європейського Союзу в умовах глобальної нестабільності, посилення авторитарних тенденцій, війни Росії проти України, а також зростання запиту на ефективні механізми багатостороннього врядування. Особливе значення має вивчення нових форм дипломатичної діяльності ЄС, зокрема публічної та цифрової дипломатії, а також практики застосування санкцій як інструменту впливу. Теоретико-методологічна основа дисертації ґрунтується на поєднанні концепції неоліберального інституціоналізму та теорії нормативної сили ЄС, що дозволяє здійснити цілісний аналіз структурних і ціннісних засад європейської дипломатії. Методологія дослідження базується на кейс-стаді, дискурс-аналізі, контент-аналізі та порівняльному підходах. У фокусі емпіричного аналізу – реакція ЄС на війну Росії проти України як приклад мобілізації дипломатичних інструментів у кризовій ситуації. У дисертації простежується поступове зміщення балансу між нормативними амбіціями та геополітичними підходами, що виражається у нових стратегіях ЄС щодо санкційної політики, глобального партнерства та забезпечення безпеки. Досліджено також інституційні механізми координації між державами-членами, взаємодію між Європейською службою зовнішніх справ, Європейською радою та національними представництвами. Показано, що, попри наявні виклики (внутрішні суперечності, обмеженість ресурсів, зовнішній тиск), ЄС зміг посилити свою зовнішньополітичну ідентичність та інструментальну ефективність. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що було проведено комплексне дослідження дипломатії ЄС після Лісабону у сучасних міжнародних відносинах. До новизни дослідження можна віднести наступні положення. Вперше: – узагальнено теоретичні підходи до аналізу дипломатії ЄС, зокрема концепцію неоліберального інституціоналізму та теорію нормативної сили ЄС. Детально розглянуто, як ці теоретичні парадигми пояснюють формування спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП). Обґрунтовано, що неоліберальний інституціоналізм акцентує на важливості інституційного дизайну та співпраці між державами-членами, тоді як теорія нормативної сили ЄС фокусується на просуванні цінностей, таких як демократія, права людини та верховенство права, як інструменту впливу у міжнародній системі; – проаналізовано нові виклики зовнішній політиці ЄС після Лісабону, зокрема зміну геополітичного контексту, ескалацію конфліктів, зростання напруженості між глобальними акторами та посилення націоналістичних настроїв серед держав-членів; – досліджено практичні аспекти діяльності ЄС у кризовій ситуації: кейс російсько-української війни. Детально проаналізовано, як дипломатичні інструменти, включаючи санкції, посередництво та підтримку багатосторонніх ініціатив, використовуються для реагування на кризу. Розглянуто також роль цифрової дипломатії у стратегічних комунікаціях ЄС та мобілізації міжнародної підтримки. Набули подальшого розвитку: – теоретичні засади формування зовнішньополітичного курсу ЄС. Розширено аналіз витоків та концептуальних основ, що лягли в основу формування дипломатичних практик. Висвітлено значення ідеї нормативної сили у розбудові міжнародного іміджу ЄС як актора, що керується ціннісними орієнтирами, а також вплив інституційного дизайну на ефективність реалізації зовнішньої політики; – аналіз інституційної структури дипломатії ЄС. Розглянуто функції та механізми роботи Європейської служби зовнішніх справ, її інституційний дизайн та вплив на координацію зовнішньополітичної діяльності ЄС. Окремо висвітлено роль Європейської ради у формуванні стратегічних пріоритетів та прийнятті рішень після Лісабонської угоди. Досліджено кооперацію та конфлікт між національними представництвами держав-членів та інституціями ЄС, їхній вплив на узгодженість і стабільність зовнішньополітичного курсу; – дослідження інституційних змін, запроваджених Лісабонською реформою, включаючи перерозподіл повноважень між інституціями, створення нових механізмів координації та вплив цих змін на процеси прийняття рішень. Визначено, як ці інституційні новації підвищують ефективність дипломатії ЄС у глобальному середовищі. Дата реєстрації 2025-05-26 Додано в НРАТ 2025-05-26 Закрити