Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U002272, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 17-06-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Мотив в музиці і музичний хронотоп: історико-теоретичний і інтерпретаційний вимір Здобувач Єрецький Антон Вікторович, Керівник Марік Валерія Борисівна Опонент Шип Сергій Васильович Опонент Артем’єва Віра Борисівна Рецензент Самойленко Олександра Іванівна Рецензент Майденберг-Тодорова Кіра Ісааківна Опис Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 – "Музичне мистецтво" (02 – "Культура і мистецтво"). Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Одеса, 2025. У дисертації здійснено комплексне дослідження мотиву в музиці як смислотворчого та структурного ядра, що формує хронотоп – інтегральну просторово-часову цілісність, у межах якої визначаються горизонти сприйняття та інтерпретації. Проаналізовано функціонування мотиву на різних рівнях музичного буття – від акустичного й структурного до перцептивного та інтенціонального – як чинника, здатного ініціювати простір, структурувати час і задавати семантичний вектор розвитку. Такий підхід, що відповідає сучасним тенденціям українського музикознавства, орієнтованого на філософсько-категоріальне осмислення музики, дозволив виявити нові закономірності хронотопної організації музичної форми, її внутрішньої динаміки й значеннєвої наповненості. Дисертація ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує філософсько-феноменологічну рефлексію, музикознавчий аналіз та виконавську інтепретацію. Комплексність обумовлена самою природою об’єкта – музичного хронотопу – як багатовимірного феномена, що включає онтологічний, структурний, інтенціональний і перцептивний рівні. Наукова новизна дисертації полягає у формулюванні нової парадигми аналізу музичного мотиву як події, що не лише виконує композиційно-структурну функцію, а й є активним рушієм формування хронотопу музичного твору. Вперше обґрунтовано хронотопну природу музичного мислення, в межах якої мотив функціонує як мікроструктурний імпульс, здатний активувати динаміку музичної форми, слухового сприйняття та інтерпретаційного процесу. Запропоновано узагальнене визначення музичного мотиву як смислотворчого, подієвого, інтенціонально спрямованого елемента, що формує структурну й художню напругу у просторі музичного хронотопу. У дисертації виявлено також специфіку хронотопу в композиторському мисленні Клода Дебюссі як приклад відкритої, фазової структури художнього часу, в межах якої мотив втрачає традиційну тематичну функцію і постає як звукова, інтонаційно-фактурна подія, що формує локальні звукові середовища та мікрохронотопи слухового досвіду. У загальних Висновках дисертаційного дослідження підтверджено, що музичний мотив є не лише тематичною або структурною одиницею композиції, а багаторівневою феноменологічною категорією, яка виконує функцію смислового центра, носія інтенційної енергії, активатора слухового досвіду та точки згущення музичного часу. Обґрунтовано трактування мотиву як хрономотиву – локалізованого у музичній структурі вузла простору і часу, який поєднує в собі композиторський задум та інтерпретацію. У цьому аспекті мотив виявляється точкою перетину формального, смислового, акустичного та інтенційного рівнів музичного тексту. Його розгортання та модифікації набувають подієвого характеру й визначають хронотопну організацію музичного твору. Важливою складовою дослідження стало концептуальне розрізнення звучання і незвучання. Незвучання інтерпретується як повноцінний компонент музичного хронотопу – інтенційне поле тиші, очікування, паузи, затримки, пам’яті про звук або проекції на його майбутню реалізацію. Звідси, хронотоп музичного твору конструюється не лише через звукову артикуляцію, а й через тишу як смислово навантажений елемент композиції. У цьому контексті мотив виявляється пов’язаним із незвучанням не менш тісно, ніж із власне звучанням, фактурною або тематичною розробкою: його сенс постає з динаміки появи, перерви, "тліючого" звучання або зникнення. Відзначено, що зміна характеру мотиву відображає трансформацію концепції музичного часу: від упорядкованого метричного до інтерсуб’єктивного, плинного, хвильового. Мотив у цьому контексті постає як рухомий центр хронотопу, що формує просторово-часову тканину твору не за правилами формальної логіки, а відповідно до досвіду сприйняття, інтерпретації та слухового залучення. Застосування хронотопного підходу до вивчення творчості Клода Дебюссі дозволило виявити специфічну форму музичного мислення композитора, в якій мотив втрачає ознаки тематичної автономії, натомість набуває властивостей пластичності, варіативності, резонансної пов’язаності через звук, фактуру, регістр і тембр з паузою та тишею. У музичному хронотопі Дебюссі кожен мікрожест набуває онтологічної ваги, а мотив постає не як структурний елемент, а як подієва мить, що не веде до завершення, а існує в стані тривання. Особливого значення набуває незвучання як внутрішній простір звучання – пауза, що не перериває, а утримує звук; тиша, що не є порожнечею, а продовжує дію мотиву в уяві слухача. Дата реєстрації 2025-06-12 Додано в НРАТ 2025-06-12 Закрити