Реєстраційний номер
0825U002560, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
26-12-2023
Статус
Запланована
Чому дисертація має статус "Запланована"?
Назва роботи
Електронні докази в господарському процесі
Здобувач
Найченко Альона Михайлівна,
Керівник Віхрова Ірина Олександрівна
Опонент Бут Ілля Олександрович
Опонент Ковальчук Алла Юріївна
Опонент Матвєєв Петро Сергійович
Рецензент Аріфходжаєва Тетяна Борисівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Приватне акціонерне товариство "Вищий навчальний заклад "Міжрегіональна Академія управління персоналом"
Опис
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню інституту електронних доказів у господарському судочинстві України. Сучасне суспільство не можливо уявити без використання електронних інформаційних технологій, відтак вже звичної для людства форми набула електронна інформація, електронні документи та електронний документообіг. Поширення електронних інформаційних технологій відбувається в усі суспільні відносини, господарські відносини не є виключенням, адже саме їх застосування допомагає учасникам вказаних відносин спростити певний порядок здійснення господарських операцій.
Електронний доказ – це один із видів доказів, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, які учасник судового провадження може використати для встановлення істини у спірних правовідносинах. В Україні електронні докази є законодавчо новим інститутом, водночас це давно існуючий вид доказів, який науковці, практикуючі юристи та суд трактують по-різному.
У роботі здійснено аналіз поглядів вчених щодо питання доказів та встановлено, що вони відрізняються один від одного. Встановлено, що досить часто такі погляди характеризуються подвійним, а інколи й потрійним розумінням поняття доказу.
Здійснено комплексний аналіз їх видів та запропоновано власну класифікацію електронних доказів. Вказану класифікацію здійснено за такими видами: за господарсько-процесуальним законодавством; за характером зв’язку доказів з обставинами справи; за процесом формування доказу; за походженням; за способом відтворення; за форматом; за необхідним часом на опрацювання; залежно від періоду виникнення; за місцезнаходженням; за ступенем доступності.
Також у роботі наголошено на тому, що електронні докази мають істотну специфіку, що повинна відображатися як у матеріальному, так і процесуальному законодавствах, з огляду на існування специфічних вимог щодо форми електронного документа, які забезпечують його доказову функцію. Встановлено, що оригінал електронного документа має давати змогу довести його цілісність, автентичність та справжність у визначеному законодавством порядку.
Здійснено аналіз основних електронних доказів та встановлено найбільший вид вказаних доказів – електронні документи, які своєю чергою, мають певні характерні особливості. Разом з тим, з’ясовано, що повного визначення електронного документа, яке б відображало всі його істотні відмінності на законодавчому рівні не надано, а також не встановлено, які він повинен мати ознаки для того, щоб суд визнав його належним доказом.
Здійснено комплексне дослідження порядку збирання, вилучення, подання, дослідження та оцінювання електронних доказів господарськими судами та відмічено, що останній є складним процесом у судочинстві. Встановлено, що одним із важливих аспектів у цьому процесі є принцип внутрішнього переконання судді, який займає ключове місце при вирішенні спору, та формується з правосвідомості, світогляду, ідей, правових принципів, теорій, концепцій, що є результатом теоретичного, раціонального аналізу та відображення правової дійсності судді. Встановлено, що на рівні законодавста досить важко врегулювати проблему свавільного трактування електронних доказів під час розгляду справи у господарських судах, оскільки визначення допустимості, належності, достатності доказів та достовірності, а також їх оцінка залежать від сформованих у судді внутрішніх принципів.
Проаналізовано судову практику щодо дослідження різних видів електронних доказів та встановлено, що суди з великою обачністю ставляться до будь-яких електронних доказів і, здебільшого, не беруть до уваги як допустимі та належні докази документи або інформацію на електронних та/або паперових носіях, роздруковані з соцмереж.
У роботі встановлено та наведено проблемні аспекти, що існують при використанні електронних доказів у господарському судочинстві, у т.ч. щодо відсутності правового регулювання взаємодії інституту електронних доказів та підсистеми «Електронний суд». Вказані проблемні моменти запропоновано подолати шляхом внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про нотаріат».
Також в роботі проаналізовано судову практику в Україні та з’ясовано, що суди при дослідженні електронних доказів в першу чергу звертають увагу на автентичність особи-автора таких документів.
Під час дослідження судової практики України, постановленої в умовах пандемії COVID-19, не було встановлено жодного електронного доказу, що надійшов до суду на електронну пошту або, через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд». Це пояснюється тим, що підсистема «Електронний суд» на сьогодні функціонує не в повному обсязі та в учасників процесу відсутні всі передбачені цією системою можливості щодо реалізації своїх прав на подання електронних доказів в електронному вигляді, зокрема, у зв’язку з обмеженим допустимим обсягом файлів, які можуть бути завантажені через підсистему «Електронний суд».
Дата реєстрації
2025-07-01
Додано/оновлено в НРАТ
2025-07-01 / 2026-07-01
