Реєстраційний номер
0825U002583, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
21-08-2025
Статус
Захищена
Назва роботи
Нормотворча діяльність саморегулівних організацій у сфері міжнародного комерційного арбітражу
Здобувач
Перепелинська Олена Сергіївна,
Керівник Гайдулін Олександр Олександрович
Опонент Воронов Кирило Маркович
Опонент Притика Юрій Дмитрович
Опонент Кравцов Сергій Олександрович
Рецензент Гетманцев Максим Олександрович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України
Опис
Необхідність науково-правового дослідження нормотворчої діяльності саморегулівних організацій у сфері міжнародного комерційного арбітражу зумовлена самою природою цієї сфери як особливого виду автономного правопорядку (ordre juridique arbitral). Цей правопорядок формується широкою прецедентною практикою (case law), яка постійно узагальнюється та активно осмислюється на рівні саморегулівних неурядових (non-government) організацій підприємців, практикуючих та академічних юристів.
Так, уперше принципово переглянуто зміст поняття «арбітражна юрисдикція» і піддано конструктивній критиці доцільність його використання для характеристики правової природи арбітражу. На цій основі запропоновано розглядати регулювання та саморегулювання в межах «арбітражного правопорядку» (ordre juridique arbitral), концептуально обґрунтованого представниками французької школи міжнародного арбітражу. У зв’язку з цим, недоречними визнані також спроби використання поняття «арбітражна юрисдикція» конкуруючим щодо державної юрисдикції.
У вітчизняній доктрині арбітражу вперше запропоновано використовувати низку раніше не операціоналізованих іноземних термінів і понять, таких як: «арбітражний правопорядок» (Arbitral Legal Order), «арбітражне прецедентне право» (Arbitral Case Law), «юридичність арбітражу» (Juridicity of Arbitration), «метод регулювання на основі транснаціональних правил» (Transnational Rules Method), «квазізаконодавче формулювання правил» (the quasi-legislative formulation of rules), за допомогою яких у дисертації вдалося отримати істотне прирощення нового знання про природу та сутність нормотворчості саморегулівних організацій у сфері арбітражу з нетрадиційних для вітчизняного правознавства методологічних позицій.
Сформульовано специфіку саморегулівних організацій у сфері арбітражу, яка виявляється у тому, що саморегулівними організаціями є не самі арбітражні трибунали чи арбітражні інституції (установи), а найчастіше – організації, при яких такі арбітражні інституції (установи) утворюються. При цьому у роботі обґрунтовано, що залежно від цілей саморегулівної нормотворчості таких організацій слід розмежовувати поняття нормативного саморегулювання, результати якого переважно втілюються на рівні арбітражного провадження, та інституційного саморегулювання, яке переважно актуалізується під час здійснення процедур керування «материнською» організацією «дочірньою» арбітражною інституцією (установою). Водночас у випадку, коли арбітражна установа є окремою юридичною особою (наприклад, SIAC, HKIAC, LCIA), функції інституційного саморегулювання виконують керівні органи такої арбітражної установи (як правило колегіальні).
Уперше запропоновано класифікацію актів м’якого права (soft law), створених саморегулівними організаціями у сфері арбітражу, залежно від їхньої обов’язковості (квазіюридичної сили). Зокрема, до таких актів віднесено: (1) декларативні акти привернення уваги до актуальних проблем арбітражної теорії та практики; (2) інтерпретаційні акти у сфері арбітражу; (3) рекомендаційні акти у формі: (а) загальних оцінок (оглядів) стану арбітражної практики, а також (b) позиції та рекомендації з окремих питань арбітражної практики; (4) локальні акти обмеженої обов’язковості, до яких віднесено моральніо-етичні кодекси різних категорій осіб в арбітражі, а також окремі стандарти поведінки учасників арбітражу; (5) нормопроєктні акти hard law на основі практики реалізації норм soft law. Це має значно сприяти конкретизації результатів нормотворчості саморегулівних організацій з огляду на їхню експлуативність.
Як наслідок дістало подальшого розвитку: (1) підходи до вивчення передового досвіду нормотворчої діяльності міжнародних та іноземних неурядових організацій як ефективний метод саморегулювання в арбітражі; (2) узагальнення досвіду нормотворчості саморегулівних організацій у низці малодосліджених в Україні сфер; (3) доктринальні підходи до аналізу інституційної структури та діяльності міжнародних та іноземних саморегулівних організацій, що дозволило встановити, що такі організації мають не лише важливий досвід перегляду власних інструментів актів м’якого права, але й відповідні інституційні і правові механізми для періодичного здійснення такого перегляду та інструменти збору даних про його ефективність, що забезпечує гнучкість та оперативність саморегулювання, його відповідність потребам арбітражної практики та новітнім викликам; (4) пошук найбільш ефективних форм і методів нормотворчої діяльності саморегулівних організацій в контексті вдосконалення арбітражного правопорядку України через їхню участь у громадських обговореннях проектів законів чи інших нормативно- правових актів та у формуванні судової практики.
Дата реєстрації
2025-07-02
Додано/оновлено в НРАТ
2025-07-02 / 2026-07-01
