Дисертація доктора філософії. Гринишин Наталія Михайлівна. Роль хорового співу в процесі самоідентифікації української нації.

Реєстраційний номер

0825U002590, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

01-09-2025

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Роль хорового співу в процесі самоідентифікації української нації.

Здобувач

Гринишин Наталія Михайлівна,

Керівник Новакович Мирослава Олександрівна
Опонент Бермес Ірина Лаврентіївна
Опонент Кашаюк Вікторія Миколаївна
Рецензент Граб Уляна Богданівна
Рецензент Куриляк Ірина Ігорівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Львівська національна музична академія імені М.В. Лисенка

Опис

У дисертаційному дослідженні розкрито сутність українського хорового співу як самобутнього явища, що має глибоке історичне, етнокультурне та ідентифікаційне підґрунтя. Визначено, що хорове виконавство в Україні є не лише однією із форм музичної діяльності, а й вагомим елементом духовного життя нації, чинником конструювання національної ідентичності та носієм культурної пам’яті. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що, попри значний інтерес науковців до хорового мистецтва, окремі аспекти, зокрема його роль у формуванні української національної ідентичності, відображення в ньому естетичних кодів ментальних характеристик нації, а також феноменальна здатність хорової культури зберігати тривкість національних традицій у складних умовах соціально-політичних трансформацій, залишаються недостатньо вивченими. Пропонована робота дозволяє глибше зрозуміти духовну, культурну, ідентифікаційну, націєтворчу цінність українського хорового співу як виразника національної самосвідомості. Метою дослідження стало обґрунтування історичної ролі хорового співу українців як важливого чинника національної самоідентифікації. Об’єкт дослідження — українська хорова музична творчість. Предметом дослідження є вплив хорового мистецтва на процес національної самоідентифікації українського народу. Методологія дослідження базується на синтезі різних наукових оптик: музикознавчої історичної, історико-генетичної, постмодерної, а також системного, музично-аналітичного, компаративного, індуктивного, загальнокультурологічного методів. Наукова новизна дослідження полягає у спробі комплексного аналізу українського хорового співу, розкриваючи його ментальні детермінанти в історичному контексті та роль в процесі конструювання національної ідентичності українців. Теоретичною основою дослідження є праці з музикознавства, загальної історії, історії культури, теорії ментальності, філософії, культурної антропології, літературознавства, психології. Концептуальне осмислення феномену хорового співу здійснюється на основі досліджень з історії української музики, зокрема хорової, праць провідних етномузикознавців щодо специфіки функціонування багатоголосся в музичному фольклорі, спогадів, мемуарів та епістолярної спадщини видатних представників української національної культури. Доведено, що специфіка українського хорового співу зумовлена історичними, соціокультурними факторами та ментальними характеристиками українців. Виявлено, що одним із проявів української ментальності є схильність до малих форм організації, до перебування у групі. Це сформувало відповідний світогляд і тип реакцій українців на навколишній світ. Виділено символікотематичний ряд архетипів української ментальності (за С. Кримським), а також зазначено, що ментальність, як засіб інтеграції народу в єдине ціле, є складовою національної ідентичності. Було простежено тенденції історичного розвитку української хорової культури в контексті тріади національних архетипів Дому — Поля — Храму. Зауважено, що кожен з архетипів, запропонованої філософом С. Кримським тріади, є безпосередньо пов’язаним з українським гуртовим співом. Цей зв’язок реалізувався через народні звичаї та обряди, характерною рисою яких з давніх часів було спільне музикування. Традиції народного багатоголосого хорового виконавства, календарно-обрядова пісенність, історичні пісні стали основою формування українського хорового мислення, яке, в деякій мірі, продовжило свій розвиток в церковному багатоголосому співі та професійній хоровій творчості. Особливу увагу приділено церковному багатоголоссю, зокрема партесній традиції, що набула широкого розповсюдження в Україні у XVII ст. й відіграла важливу роль у релігійному та культурному спротиві українців асиміляційним процесам. Хорове мистецтво стало не лише музичною складовою релігійного обряду, а й виявом національної ідентичності українського народу, сприяло збереженню його окремішності в умовах політичних та конфесійних утисків. Зазначено, що вже у XVII ст. позитивний «образ українців для світу» формувався, зокрема, й через музичну складову, оскільки церковний багатоголосий спів став одним із засобів їх національної самоідентифікації. Окреслено внесок визначних діячів українського музичного мистецтва (Д. Бортнянського, М. Вербицького, І. Лаврівського, М. Лисенка, К. Стеценка, С. Людкевича, О. Кошиця та ін.) у формування професійного хорового репертуару, збагачення національного музичного стилю та утвердження української вокально-хорової традиції як повноцінного складника європейської музичної культури.

Дата реєстрації

2025-07-02

Додано/оновлено в НРАТ

2025-07-02 / 2026-07-01