Реєстраційний номер
0825U002690, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
26-08-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Філософська концептуалізація дискурсу та практик "культурної політики" (сучасний український контекст).
Здобувач
Міхейцева-Цінгрош Катерина Олександрівна,
Керівник Голубович Інна Володимирівна
Опонент Бойко Анжела Іванівна
Опонент Крижановська Тетяна Олександрівна
Опонент Атаманюк Зоя Миколаївна
Рецензент Готинян-Журавльова Віталія Віталіївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Опис
Культурна політика дедалі виразніше окреслюється як концептуально автономний вимір сучасного гуманітарного знання (сучасного соціокультурного буття), що потребує філософського осмислення. Її проблемне поле вибудовується на стику соціальних, політичних і культурологічних досліджень, де вона постає як простір символічної взаємодії – цінностей, пам’яті, ідентичностей, форм дії. Такий підхід відкриває можливість розглядати культурну політику як складний, історично варіативний і водночас внутрішньо суперечливий феномен публічної сфери.
Культурна політика як самостійна сфера політичного управління сформувалась відносно недавно. У європейському контексті перші нормативні документи, що визначили її засадничі принципи, з’являються у середині ХХ століття, зокрема, Конституція ЮНЕСКО (1945) та Декрет Президента Франції про створення міністерства з питань культури (1959). В Україні інституційне оформлення цієї сфери розпочалося лише після здобуття незалежності, насамперед із прийняттям Основ законодавства про культуру (1992). На сьогодні ключовим стратегічним документом у цій галузі є Закон України «Про культуру». Проте вітчизняна культурна політика знаходиться ще на початковому рівні теоретичного осмислення власної сутності, структури, нормативних засад, специфіки своїх практик та дискурсів. У цьому контексті філософська концептуалізація дискурсу та практик культурної політики, здійснена в дисертаційному дослідженні, розглядається як спроба осмислити виклики, що постають перед сучасною Україною, яка веде боротьбу не лише за фізичне виживання у контексті повномасштабної війни, а й за збереження власної смислової, культурної та символічної суб’єктності.
У дисертаційному дослідженні культурна політика осмислюється як складне, багатовимірне явище, що функціонує в умовах постколоніального, нормативного та символічного зсуву, який переживає сучасна Україна. Робота спрямована на формування цілісної філософської моделі, що дозволяє трактувати культурну політику не лише як сферу регулювання гуманітарної діяльності, а як публічну конфігурацію смислотворення, інтерпретації, нормативності й влади. Уперше запропоновано концептуальне розуміння культурної політики як поліструктурного режиму, де взаємодіють інституційні механізми, дискурсивні практики, символічні коди, нормативні орієнтації та ідентифікаційні дії.
Методологічною основою дослідження стала авторська філософська дослідницька програма, яка інтегрує онтологічний, герменевтичний, критичний, постколоніальний і дискурсивний підходи. Такий синтез дозволив осмислити культурну політику як складну публічну форму, у якій взаємопов’язані символічні дії, мовні репрезентації, нормативне упорядкування простору та форми ідентифікації. Феномен культурної політики проаналізовано крізь призму таких понять, як смислова структура, інтерпретаційна влада, нормативна онтологія, публічна дія, справедливість і пам’ять. Завдяки цьому було виявлено, що вона виступає не суто адміністративною системою, а філософсько-політичною формою впорядкування публічного буття.
З метою обґрунтування філософської рамки культурної політики у дисертації проаналізовано провідні підходи в сучасній українській гуманітаристиці. Дослідження показало, що попри значну увагу до культури як соціального явища, сама культурна політика як об'єкт філософського аналізу залишається концептуально нерозробленою. Проаналізовано напрацювання в галузях філософії культури, соціальної філософії, економіки, політології, постколоніальних студій, публічного управління, соціології та гуманітарної безпеки. У межах цих підходів були виявлені локальні спроби осмислення культурної політики як аксіологічного, ідентифікаційного, топологічного чи дискурсивного феномена (Атаманюк, Бойко, Бистрицький, Готинян-Журавльова, Кобець, Кримський, Крижановська, Пролеєв, Шевцов). Проте відсутність філософської інтеграції цих вимірів у межах єдиної дослідницької програми засвідчує фрагментарність аналітичного горизонту. Ця ситуація і зумовила потребу створення цілісної концептуальної моделі, спроможної об’єднати онтологічні, дискурсивні, нормативні та інтерпретаційні виміри політики культури в сучасній Україні.
Окремим блоком у роботі представлено аналіз світової філософської думки щодо культурної політики, на основі якого сформовано аналітичну рамку дослідження. Осмислено онтологічну глибину культури як способу людської присутності (Гайдеггер, Кримський, Шевцов), інтерпретаційний потенціал наративу, тексту й пам’яті (Андерсон, Гадамер, Ґірц, Рікер), механізми нормалізації, влади й символічного домінування (Бурдьє, Дерріда, Фуко), а також епістемологічний та семіотичний виклик постколоніального переозначення (Бхабха, Кіхано, Міньйоло, Саїд, Співак). Це дозволило інтерпретувати культурну політику як форму філософської дії, в якій переплітаються питання ідентичності, публічності, норми, пам’яті та інтерпретації.
Дата реєстрації
2025-07-04
Додано/оновлено в НРАТ
2025-07-04 / 2026-07-01
