Реєстраційний номер
0825U002693, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
12-08-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Образ Ромео в інтерпретації оперних композиторів XІХ – початку ХХ ст.
Здобувач
Чжан Хао ...,
Керівник Ніколаєвська Юлія Вікторівна
Опонент Муравська Ольга Вікторівна
Опонент Гіголаєва-Юрченко Вікторія Олександрівна
Рецензент Рощенко Олена Георгіївна
Рецензент Бєлік-Золотарьова Наталія Андріївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківський національний університет мистецтв імені І.П. Котляревського
Опис
Дисертацію присвячено науковому обґрунтуванню оперних інтерпретацій образу Ромео з точки зору гендерно-інтерпретативного підходу.
Актуальність теми обумовлена:
- популярністю обраного сюжету про Ромео і Джульєтту (та його версій) в оперній творчості композиторів XІX-початку ХХ ст.;
- актуалізацією позицій порівняльної інтерпретології та гендерно-інтерпретативного аналізу по відношенню до вокального мистецтва;
- необхідністю дослідження трансформації оперних образів у контексті історико-естетичних та стильових контекстів.
Мета дослідження – виявити шляхи композиторської, режисерської та виконавської трансформації образу Ромео в операх XIX–початку XX ст. на сюжет про Ромео та Джульєтту.
Аналіз образних та вокальних амплуа Ромео здійснено на матеріалі партитур опер Н. Ваккаї («Джульєтта і Ромео», 1825), В. Белліні («Capuleti e i Montecchi», 1830), Ш. Гуно («Roméo et Juliette», 1867), Ф. Чілеа («Gloria», 1874), Фредеріка Діліуса («A village Romeo and Juliet», 1907), Рікардо Дзандонаї («Giulietta e Romeo», 1922) та виконавських версій Гверріни Фаббрі (1903), Е. Гаранчі (2012), Дж. ДіДонато (2013), Джакомо Арагалла (1968), Альфредо Крауса, Роберто Аланьї, Йонаса Кауфмана, Б. Джильї, Кампори, Кури, Артура Девіса (Велика Британія), Маріо дель Монако, Марії Хосе Труллу, Рафаелли Лупіначчі.
Наукова новизна очікуваних результатів дослідження полягає в оригінальному досвіді цілісного аналізу (з точки зору оперології, виконавської оперології та інтерпретології) шляхів трансформації образу Ромео з опер на сюжет «Ромео та Джульєтти» (зокрема – В. Шекспіра) в творчості композиторів ХІХ-початку ХХ ст.
У дослідженні вперше: надано філософський аналіз образу Ромео через поняття кохання/агону, кохання/притчі; виявлено параметри гендерної репрезентації образу в різних стильових проекціях (композиторських та виконавських); проаналізовано травестійну модель образу Ромео в операх Н.Ваккаї та В.Белліні як унікальний приклад складної гендерної трансформації; на прикладі зміни вокального амплуа героя Ромео в оперних творах ХІХ–ХХ ст. здійснено гендерно-інтерпретологічний аналіз партій Ромео в операх Ш. Гуно, Ф. Чілеа, Ф. Діліуса, Р. Дзандонаї.
Висновки.
У ранньому втіленні – опері «Джульєтта та Ромео» (1825 р.) Нікола Ваккаї – партія Ромео була створена для мецо-сопрано en travesti, що відповідало традиції вокального зображення юнацьких чоловічих персонажів у белькантовій естетиці.
В. Белліні розширює цей підхід у своїй опері «Капулетті та Монтеккі» (1830 р.), надаючи образу Ромео більшої психологічної складності. М’який, темний, регістрово гнучкий тембр мецо-сопрано дозволяє створити андрогінний, багатогранний вокальний образ, що балансує між героїзмом і вразливістю.
Переломним моментом стала опера «Ромео та Джульєтта» Шарля Ґуно (1867 р.), де образ Ромео переходить до тенорового амплуа – типу voix d’amour у французькій романтичній традиції. У Гуно Ромео – ідеалізований коханець, архетип духовного й еротичного піднесення, чий голос має втілювати світло, чистоту й жертовну любов. Тенор у цій версії є носієм сакралізованого, майже євангельського образу кохання.
У добу веризму вокальний тип Ромео змінюється кардинально. У опері «Gloria» («Глорія») Франческо Чілеа (1907 р.) образ Ромео-подібного героя Фульвіо тяжіє до драматичного баритона або spinto-tenore, що вже не втілює ідеал, а виражає афект. Його голос стає матеріалізацією конфлікту, трагізму, соціальної напруги. Баритональний тембр – це вже не естетика краси, а звук «оголеної емоції», земної, хтонічної сили, що руйнує романтичний міф і підкреслює екзистенційну драму.
В опері «A Village Romeo and Juliet» Фредеріка Діліуса (1907 р.) образ Ромео отримує імпресіоністичне трактування: голос зливається з оркестром, втрачаючи індивідуалізовану експресію.
Оперу «Джульєтта та Ромео» (1922) Ріккардо Дзандонаї можна вважати кульмінацією модерного героїчного типу Ромео. Тут партія створена для драматичного тенора з яскраво вираженим екзистенційним навантаженням: голос має бути потужним, еластичним, здатним протистояти масивному оркестровому полотну. Це не юнак-коханець, а герой на межі руйнування, чий голос – це втілення кризи, драматичного зламу, граничного напруження буття.
Таким чином, вокальна трансформація образу Ромео в опері постає як глибоко символічний процес. Зміна амплуа – від мецо-сопрано до баритона, від травестії до героїчного тенора – свідчить про рух культури від ідеалізованої, духовної любові до трагічного саморуйнування й постідентичної рефлексії. У голосі Ромео – пульс епохи, її афекти, її культурні коди, її голосові уявлення про любов, страждання, ідентичність і смерть.
Дата реєстрації
2025-07-04
Додано/оновлено в НРАТ
2025-07-04 / 2026-09-12
