Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U002754, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 081, Право

Дата захисту

18-07-2025

Статус

Захищена

Назва роботи

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність під час затримання особи в кримінальному процесі України

Здобувач

Шумська Наталія Сергіївна,

Керівник Лазарева Дарія Володимирівна
Опонент Ганжа Тетяна Вікторівна
Опонент Дрозд Валентина Георгіївна
Рецензент Федченко Володимир Михайлович
Рецензент Кононець Віта Петрівна

Опис

У роботі аргументовано, що забезпечення права на свободу та особисту недоторканність під час затримання особи в кримінальному процесі України визнано на міжнародному рівні у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено на національному рівні у Конституції України, ґрунтується на верховенстві права, законності, практиці Європейського суду з прав людини в частині дотримання підстав та процесуального порядку обмеження таких прав у вітчизняній кримінальній процесуальній практиці. Розкрито генезис становлення й розвитку законодавства щодо дотримання права на свободу та особисту недоторканність під час затримання особи в кримінальному процесі України з виокремленням основних етапів (звичаєвий – від VII-VI ст. до н.е. до ХVІІІ ст. н.е.; імперський – з сер. XVIII ст. по поч. ХХ ст.; радянський – з поч. ХХ ст. по 2012 рр.; сучасний – з 2012 р. по теперішній час) та визначенням на кожному з них обсягу й характеру забезпечення у кримінальному провадженні (наявності підстав та процесуального порядку затримання особи). Визначені кримінальні процесуальні підходи до розуміння свободи особи як можливості вибору органічно пов’язане з самообмеженням (виваженість рішень, урахування всіх обставин та можливих наслідків своїх вчинків і готовність відповідати за них) й відповідальністю за вчинене протиправне діяння передбачаючи порушення недоторканості, у тому числі шляхом застосування затримання для досягнення дієвості кримінального провадження. Сформульоване поняття затримання, здійснене уповноваженою службовою особою, розглядається як процесуальний захід забезпечення кримінального провадження, що застосовується без ухвали слідчого судді співробітником правоохоронного органу, наділеним спеціальними законодавчими повноваженнями. Воно реалізується щодо особи, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, на підставі очевидних фактичних обставин, безпосередньо сприйнятих працівником правоохоронного органу в момент вчинення (або спроби його вчинення) чи невдовзі після цього. Даний процесуальний механізм передбачає вжиття заходів, спрямованих на тимчасове обмеження особистої свободи та недоторканності особи з метою запобігання або припинення її протиправних дій, усунення можливості втечі та забезпечення її доставлення до найближчого компетентного органу для подальшої перевірки обґрунтованості підозри в межах процедури досудового розслідування. Проведене теоретичне обґрунтування структурних компонентів мети затримання, здійснюваного уповноваженою особою, охоплює такі аспекти: 1) оперативне запобігання вчиненню кримінального правопорушення або припинення вже вчинюваного кримінального правопорушення; 2) усунення можливості втечі особи, яку застали під час вчинення (замаху на вчинення) кримінального правопорушення або безпосередньо після цього; 3) забезпечення доставлення підозрюваного до найближчого компетентного органу для проведення перевірки обґрунтованості підозри в межах досудового розслідування. Чітке визначення цілей застосування затримання як правового механізму дозволяє диференціювати його від інших кримінально-процесуальних інститутів.

Дата реєстрації

2025-07-07

Додано в НРАТ

2025-07-07