Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U002758, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії, 034, Культурологія

Дата захисту

04-09-2025

Статус

Запланована

Назва роботи

Історико-культурологічні аспекти мистецтва гриму в українській культурі ХХ – початку ХХІ століття

Здобувач

Проскурякова Олександра Вячеславівна,

Керівник Панков Георгій Дмитрійович
Опонент Виткалов Сергій Володимирович
Опонент Станіславська Катерина Ігорівна
Рецензент Щербань Анатолій Леонідович
Рецензент Мізяк Віталій Дмитрович

Опис

Грим як культурний феномен синтезує ритуально-міфологічні нашарування давньослов’янських обрядових практик, відображає естетичні та світоглядні орієнтири різних періодів української культури, а також постає важливим чинником формування та переосмислення національної ідентичності. Водночас він перебуває в постійній взаємодії з технологічними інноваціями, глобальними культурними процесами, набуваючи нових форм виразності та комунікації, поєднуючись із сучасними театральними, кінематографічними й естрадними форматами. Цей феномен виявляє здатність не лише віддзеркалювати історичні та соціальні реалії, а й активно впливати на них завдяки потенціалу перформативних дій і символічних репрезентацій. У дослідженні акцентується, що в українській культурі грим формує специфічні коди спілкування, виступаючи засобом самовизначення та комунікації. При цьому з’ясовується роль гримувальних практик у народних обрядах, їх багатофункціональність у театральному та кінематографічному мистецтві, у сучасних естрадних шоу і навіть у цифровому просторі. Здійснюється аналіз питання, яким чином грим, відтворюючи ціннісні установки, здатен формувати візуальні уявлення про красу, гендерні стосунки, соціальний статус і національно-культурну належність. Теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження ґрунтуються на перетині історико-культурологічного та мистецтвознавчого підходів. Завдяки історико-культурологічному підходу грим вивчається як культурне й історичне явище в контексті динамічної системи культурного середовища. Окрема увага приділена висвітленню діяльнісного аспекту, де грим розглядається в контексті художньої творчості та професійної майстерності митця: від традиційних технік трансформації зовнішності до експериментів із формою та кольором. Значущим виявляється його аксіологічна складова, яку створюють художні цінності. Дослідження семіотичного виміру культури дозволило з’ясувати складність гриму як багаторівневої системи знаків, завдяки яким кодуються певні символічні конструкції цього мистецтва, які сприяють створенню певних емоційних станів у виконавців і глядачів, впливаючи на взаємодію між ними в просторі сценічного мистецтва. Розкрита соціокультурна роль гримування, мистецтво якого увиразнює колективну пам’ять, допомагає відтворити образи, закорінені у вітчизняній національній традиції та трансформуються відповідно до сучасних культурних викликів. Гримувальне мистецтво охоплює використання спеціальних технік і матеріалів для створення образів, які виходять за межі простого прикрашання або маскування тіла, надаючи гримерам «нового» статусу – художників, які розвивають та вдосконалюють унікальний творчий почерк, що здатен виділити продукт з-поміж інших. Такі твори можуть мати естетичну автономність, проявляючись у здатності художників створювати візуальні образи, що за допомогою виразних можливостей викликають глибокі емоційні реакції та рефлексії. Через гримовані образи художники можуть досліджувати й утілювати складні концепції ідентичності, гендеру та краси, розширюючи межі традиційного розуміння цього виду мистецтва. Постійно досліджуючи та розробляючи новітні техніки та матеріали, художники з гриму забезпечують реалізацію інноваційних художніх проєктів та ідей. Це дозволяє гриму взаємодіяти з різноманітними культурними й художніми традиціями, стилями та просторами, збагачуючи його виразні можливості. Мистецтвознавчий підхід забезпечує вихід на дискурс авторства. У кіно чи театрі художник з гриму дедалі частіше фігурує не як обслуговуючий персонал, а як котворець культурного продукту нарівні з оператором чи композитором. Мистецтвознавчий підхід реконструює індивідуальний «почерк» майстрів. Означений інструментарій поєднує в собі формальний, техніко-технологічний та авторський виміри, дозволяючи вивчати грим як повноцінний різновид візуального мистецтва, що діє в найрізноманітніших культурних середовищах:  від камерної сцени незалежного театру до гігантських екранів мультиплексу чи VR-просторів. Особливу увагу в дисертації приділено сучасній ситуації, коли українська культура перебуває в умовах військової агресії, а грим набуває нових сенсів. Він стає не просто оздобленням чи технічним засобом, а способом відображення патріотичних і морально-етичних орієнтирів, носієм героїчного наративу й інструментом актуалізації колективної травми та пам’яті. Унаслідок цього мистецтво гриму посилює свою роль у соціальній та культурній комунікації, створюючи героїчні образи, які сприяють консолідації українського народу в боротьбі з ворогом. Одночасно це мистецтво відтворює сталу традиційну стилістику, яка впливає на самосвідомість української спільноти та стає одним із маркерів національної ідентичності.

Додано в НРАТ

2025-07-07