Реєстраційний номер
0825U002799, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
09-09-2025
Статус
Наказ про видачу диплома
Назва роботи
Комемораційні практики візуальної репрезентації Голокосту в культурній парадигмі України кінця XX – початку
XXI століття
Здобувач
Шарпило Марина Юріївна,
Керівник Рибалко Світлана Борисівна
Опонент Герчанівська Поліна Евальдівна
Опонент Бедріна Надія Сергіївна
Рецензент Кікоть Антоніна Андріївна
Рецензент Александрова Марина Вячеславівна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Харківська державна академія культури
Опис
Переосмислення Голокосту є наслідком глобалізаційних змін й включає створення відкритого міжкультурного діалогу, в якому розмежованість ролей «свідок»/»учасник»/»спостерігач» змішана та потребує вагомого чинника для окреслення колективної ідентичності. Комеморативні практики спроможні консолідувати у собі норми традиційного вшанування та інтерактивної візуалізації набутого досвіду.
Підкреслено, що колективна та індивідуальна пам‘ять про трагедію єврейського народу не звичайна структура механічних дій, спрямованих на збереження й передачу травматичних переживань. У першу чергу це модель суб‘єктивної рефлексії, сконструйована під впливом зовнішніх детермінантів – ідеологічних, державних та історико-культурних. Ці структуротворчі чинники визначають характер і спрямованість комеморативних практик, коригуючи їх відповідно до суспільних потреб та політики пам‘яті.
У роботі здійснено аналіз комеморації Голокосту та форм її втілення крізь призму історичного контексту, з урахуванням динаміки та еволюції меморіалізації. З‘ясовано, що у XX столітті сформувався інститут місць
пам‘яті – матеріалізованих символів, покликаних закріпити у просторі статичну модель вшанування минулого. Практика вшанування дозволяє створити необхідний змістовну відповідь та відкрито говорити про Катастрофу за допомогою культурних сегментів.
Постмодернова комеморація не несе теоретичної складової, зображуючи виключно трагізм, як це практикували раніше. Сучасний візуальний простір пройшов стадію розвитку до рівня, що перетворився на площину буденного сприйняття, легко адаптованого людиною. Тому, з точки зору культурології, важливо охарактеризувати всі моменти трансформації усталеного культурного простору, який зацікавлює своїм революційним підходом до поширення значення колективної пам'яті. Завданням комеморації є вирішення міжетнічних конфліктів та зображення внутрішніх соціальних проблем за допомогою символічного залучення особистості до осмислення Голокосту та деталей, які можуть набути нового значення.
У роботі показано перехід від типової меморіалізації до цифрової комеморації, де кожен може бути творцем передачі, прийняття колективного спогаду, формування нового рівня трансформації історичного наративу
Катастрофи. У цьому процесі різко змінюються культуротворчі образи та їх символізм.
З соціокультурного погляду, колективна пам‘ять змінюється під дією різних уявлень і набуває функції ідентифікатора, джерелом пропаганди, яка генерує хибні гуманістичні ідеї та унеможливлює залучення соціуму до процесу вшанування. Сучасні відкриті практики вшанування розмивають кордони між трагедією та ствердженням життя. Індивід потребує бути причетним до процесу творення нових змістів події – меморіальна рефлексія з емоційною та можливістю емпатично торкнутися Катастрофи. Комеморація за
допомогою сучасних технічних моментів дозволяє це зробити та Голокост долає усталене сприйняття. Учасники комемораційного простору пізнають не Катастрофу, а свою реакцію щодо отриманої інформації. Така форма дає змогу порушити традиційний, ізольований простір, який створювався у рамках спеціалізованого музею, місця та трансформувати його на майданчик соціального перформансу.
З‘ясовано, що в українському контексті вшанування тривалий час домінувала радянська парадигма, в межах якої Голокост не розглядався як окрема трагедія єврейського народу. Подія штучно інтегрувалася у загальний
«антинацистський» наратив. Така політика пам‘яті витіснила аспекти ідентичності, табуювала релігійну символіку та травматичні мотиви, стандартизуючи жертв через канони соціалістичного реалізму. Зазначимо, що з початком періоду незалежності України відбувається поступова плюралізація пам‘яті та переосмислення візуальної репрезентації минулого.
Авторка визначає, що у вітчизняному візуальному просторі існує серйозна проблема формування культури вшанування пам‘яті, що пов‘язано з низкою чинників. Відсутність єдиного консенсусу щодо наративів Голокосту,недостатній рівень суспільної обізнаності, а також вплив різних політичних інтересів ускладнюють створення цілісної, узгодженої та стійкої комеморативної практики. Подібна тенданція призводить до фрагментованості пам‘яті, маргіналізації окремих груп жертв та недостатнього визнання значення
трагедії у культурному просторі.
Дата реєстрації
2025-07-09
Додано/оновлено в НРАТ
2025-07-09 / 2026-07-01
