Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U002855, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 18-08-2025 Статус Захищена Назва роботи Рішення Європейського Суду з прав людини, як джерела кримінального процесуального законодавства України Здобувач Розумовський Олександр Сергійович, Керівник Кочура Олександра Олександрівна Опонент Одерій Олексій Володимирович Опонент Голубов Артем Євгенович Рецензент Глобенко Геннадій Іванович Рецензент Федосова Олена Валеріївна Опис У дисертаційному дослідженні на підставі аналізу положень чинного законодавства України і сучасної практики його застосування вирішено наукове завдання, що полягає в визначенні впливу застосування рішень та практики Європейського Суду з прав людини на систему норм, пов’язаних із розв’язанням питань щодо охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, сформульовано та обґрунтовано низку теоретичних проблем та практичних рекомендацій щодо узгодження національного кримінального процесуального законодавства з європейськими стандартами прав і свобод людини, що є однією з необхідних умов інтеграції України в європейський правовий простір. Досліджено історичне формування поняття «права людини» починаючи із античних часів та періодів Відродження, Просвітництва, у ході буржуазних революцій та за результатами світових війн, при проходженні демократичних процесів побудови правової держави та при визначальних подіях становлення громадянського суспільства. Констатовано, що у кожній зазначений період визнавалися актуальність окресленого питання, його важливість для життєдіяльності окремої людини, і держави загалом. Але й зараз, через багато століть, воно також залишається не менш актуальним для кожної країни світу. На підставі існуючих висновків, автором зроблено спробу сформулювати власне поняття «права людини». У роботі простежено генезис створення Європейського суду по правам людини та його роль у відстоюванні прав людини. При цьому визначено, що в сучасному уявленні «права людини» діють як міжнародний механізм, який стримує будь-яку державу від грубих і масових порушень прав представників меншин, тому що в противному випадку міжнародне співтовариство має законні підстави втрутитися в ситуацію. Одним із механізмів цього втручання й є Європейський суд з прав людини, який гарантує ефективний захист прав людини в межах європейського правового простору. Саме ЄСПЛ на практиці довів, що принцип «прав людини» нерозривно зв’язаний з принципом верховенства права: без гарантованих прав людини відсутнє верховенство права, і навпаки без верховенства права неможливо досягти гарантованих прав та свобод людини. Розглянуто механізм реалізації захисту прав людини Європейським судом з прав людини, починаючи з його структури та порядку організації. Визначено, що юрисдикція Європейського суду є комплексним поняттям, яке визначає вичерпний обсяг його повноважень, передбачених Конвенцією та Протоколами до неї, сферу функціонування судової влади Ради Європи, компетенцію Суду з розгляду конкретної справи та обов’язковість його рішення. Вона поширюється як безпосередньо на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та Протоколів до неї, а також надання консультативних висновків з правових питань, так і на забезпечення реалізації таких фундаментальних принципів права Ради Європи, як верховенство права та здійснення прав людини і основоположних свобод. Інститут юрисдикції ЄСПЛ безпосередньо пов’язаний із вимогою “справедливого суду”, передбаченою п. 1 ст. 6 Конвенції, та принципом субсидіарності. При визначенні загальної характеристики застосування рішень та практики ЄСПЛ як гарантії охорони прав, свобод та законних інтересів учасників у кримінальному процесі України, встановлено, що у чинному національному кримінальному процесуальному законодавстві існує поняття «судовий прецедент», який був закріплений Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. № 3477-ІV, але при цьому він має певні особливості. По-перше, джерелом судових прецедентів визнається саме практика Європейського суду з прав людини, а не національних судів. По-друге, судовий прецедент не займає головного місту у зазначеному вище Законі України, а джерелом права визнана Європейська конвенція 1950 р., та лише у випадках, коли передбачені умовні розбіжності і є необхідність тлумачення окремих положень, тоді використовується прецедентна практика ЄСПЛ. Дата реєстрації 2025-07-10 Додано в НРАТ 2025-07-10 Закрити