Реєстраційний номер
0825U003119, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
01-08-2025
Статус
Захищена
Назва роботи
Інститут права притулку: досвід України, Великобританії та країн Європейського Союзу
Здобувач
ВОЄВОДА МАРІЯ ВІКТОРІВНА,
Керівник Колодяжна Вікторія Володимирівна
Опонент Менджул Марія Василівна
Опонент Щербанюк Оксана Володимирівна
Рецензент Ленгер Яна Іванівна
Рецензент Гороть Алла Миколаївна
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Опис
У дисертації здійснено комплексний аналіз інституту права на притулок у законодавстві України, Великобританії та країн Європейського Союзу. Обґрунтовано необхідність системного підходу до дослідження права притулку з урахуванням сучасних викликів, зокрема військової агресії росії проти України, яка спричинила масове переміщення осіб та актуалізувала потребу у вдосконаленні законодавства у сфері надання притулку. Такі виклики вимагають не лише гуманітарної відповіді, а й посилення нормативної бази, яка б забезпечувала дотримання прав шукачів притулку на всіх етапах процедури. У роботі з’ясовано історичну еволюцію поняття «притулок», розмежовано територіальний та дипломатичний притулок, а також охарактеризовано сучасні правові статуси осіб, які потребують міжнародного захисту: шукачів притулку, біженців, осіб під додатковим або тимчасовим захистом. Визначення різних форм захисту дозволяє точніше класифікувати категорії мігрантів та забезпечити їм відповідні правові гарантії. Детально досліджено відповідність українського законодавства міжнародним стандартам, зокрема Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року. Виявлено, що хоча Україна визнала ці документи, в реалізації їх положень залишаються проблеми, зокрема щодо практичної реалізації принципу non-refoulement, доступу до соціальних гарантій та правової допомоги. Проаналізовано правову природу притулку як суверенного права держави та як права особи на захист від переслідування. Виокремлено правові колізії, що виникають при реалізації цих підходів на практиці. Притулок не повинен ставати інструментом політичного маніпулювання, тому його регулювання має спиратися на чіткі, уніфіковані міжнародні норми. Оцінено ефективність Загальноєвропейської системи надання притулку (CEAS), її багаторівневу структуру та вплив на гармонізацію національного законодавства країн-членів ЄС. Показано, що хоча CEAS має позитивний вплив на спільні стандарти, деякі країни ЄС все ще допускають значні відхилення у практиці. Особливу увагу приділено досвіду Великобританії, включаючи її підхід до біженців до та після Brexit. Проаналізовано системність підтримки шукачів притулку у Великій Британії, жорсткість міграційної політики та взаємодію держави з благодійними та громадськими організаціями. Підкреслено, що після виходу з ЄС Велика Британія несе повну відповідальність за формування власної імміграційної політики, що відкриває нові можливості для адаптації до національних потреб. Сформульовано пропозицію щодо необхідності прийняття універсального міжнародного акту з питань надання притулку, який би забезпечив єдині правові стандарти, врегулював механізми захисту осіб, які втікають від переслідувань, та сприяв би більш ефективній міжнародній співпраці. Такий акт сприяв би усуненню прогалин у правовому регулюванні й забезпечив би передбачуваність процедур для всіх зацікавлених держав. На основі аналізу законодавства і практики країн дослідження запропоновано шляхи вдосконалення української системи надання притулку, зокрема шляхом гармонізації з європейськими підходами та впровадження найкращих практик Великобританії. Зокрема, доцільним є впровадження механізмів швидкого розгляду заяв, адаптаційних програм та посилення ролі правозахисних інституцій.
Дата реєстрації
2025-07-23
Додано/оновлено в НРАТ
2025-07-23 / 2026-07-01
