Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U003286, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 20-08-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Кримінально-правова охорона епідемічної безпеки в Україні Здобувач Короленко Інна Миколаївна, Керівник Костенко Олександр Миколайович Опонент Кришевич Ольга Володимирівна Опонент Берднік Інна Володимирівна Рецензент Ландіна Анна Валентинівна Рецензент Кубальський Владислав Нарцизович Опис У розділі 1 дисертації визначено обґрунтованість криміналізації посягань на епідемічну безпеку в Україні, а також охарактеризовано особливості кримінальної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення епідемічної безпеки у законодавстві зарубіжних держав. Кримінальні правопорушення, що посягають на епідемічну безпеку Україи, характеризуються тим ступенем суспільної небезпеки, який є достатнім для того, щоб загалом передбачати кримінальну відповідальність за ці правопорушення. Зокрема, суспільна небезпечність диверсії у формі вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на масове отруєння, поширення епідемій (ст. 113 КК України), полягає у заподіянні масштабної шкоди національній безпеці та громадському здоров’ю, що здатні ослабити державу. Шкода від порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням (ст. 325 КК України), полягає у спричиненні або створення ризику спричинення інфекційних хвороб та масовим отруєнням. Визначено та охарактеризовано чинники, які впливають на суспільну небезпечність посягань на епідемічну безпеку України, до яких віднесено, зокрема, міжнародно-правові стандарти протидії епідемічним захворюванням, які Україна зобов’язана імплементувати у своє законодавство, нормативноправове регулювання сфери епідемічної безпеки в країні, що обумовлює бланкетність норм, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення епідемічної безпеки в Україні та передбачає обов’язкове врахування кримінально-правових норм регулятивного законодавства під час кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК України, а також поширеність кримінальних правопорушень. До системи кримінальних правопорушень проти епідемічної безпеки віднесено правопорушення, які прямо (безпосередньо) порушують епідемічну безпеку України та правопорушення, які порушують цю безпеку опосередковано. До кримінальних правопорушень першого виду віднесено диверсію у формі вчинення з метою ослаблення держави дій, спрямованих на масове отруєння, поширення епідемій (ст. 113 КК України) та порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням (ст. 325 КК України). До кримінальних правопорушень, які опосередковано порушують епідемічну безпеку, віднесено зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК України), неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України), зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК України). Кримінальні кодекси зарубіжних держав містять загалом подібний перелік кримінальних правопорушень у сфері епідемічної безпеки, зокрема це: поставлення особи в небезпеку зараження хворобою, яка за національним законодавством визначається як «небезпечна», «особлива небезпечна», «важка», «невиліковна», «заразна», «інфекційна» та власне зараження такою хворобою; порушення правил протидії епідеміям та інфекційним хворобам, які визначаються спеціальним законодавством, зокрема, правилами карантинного, та епідеміологічного нагляду або контролю, призначеними для запобігання зараженню та поширенню інфекційної хвороби; правилами карантину, епідеміологічного нагляду чи контролю, встановленими під час хвороби або епідемії, а також правил транспортування та перетину кордону, запроваджених органом охорони здоров’я; створення суспільної небезпеки життю чи здоров’ю людей, що включає в себе: отруєння чи зараження харчових продуктів, води, громадських місць, предметів загального користування, в тому числі внаслідок порушення вимог законодавства про радіацію, ядерну енергію або зберігання ядерних відходів, або шляхом використання організмів, змінених за допомогою генетичних технологій, у всупереч законодавству про генетичні технології; зараження хворобами тварин або рослин, що зумовило епізоотію або фітоепідемію. У розділі 2 охарактеризовано об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів кримінальних правопорушень, що посягають на епідемічну безпеку в Україні. Епідемічна безпека та визначені законодавством антоніми відповідного явища, протилежного епідемічній безпеці, стосуються передусім як здоров’я людини, так і здоров’я людей (громадського здоров’я – «сфери знань та організованої діяльності суб’єктів системи громадського здоров’я щодо зміцнення здоров’я, запобігання хворобам, покращення якості та збільшення тривалості життя») та характеризується захистом від небезпечних факторів різноманітного гатунку, зокрема інфекційних та неінфекційних хвороб, будьяких хімічних, фізичних чинників, біологічних агентів. Передусім – інфекційних та неінфекційних хвороб. епідемічна безпека – це стан захищеності середовища життєдіяльності людини/людей від внутрішніх загроз поширення небезпечних для здоров’я факторів у вигляді інфекційних та неінфекційних хвороб, які здатні спричинити шкоду здоров’ю людини/людей. Дата реєстрації 2025-08-05 Додано в НРАТ 2025-08-05 Закрити