Дисертація доктора філософії. Олійник Світлана Юріївна. Трансформація соціальної держави в умовах пандемічних викликів

Реєстраційний номер

0825U003474, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

05-09-2025

Статус

Наказ про видачу диплома

Назва роботи

Трансформація соціальної держави в умовах пандемічних викликів

Здобувач

Олійник Світлана Юріївна,

Керівник Кресіна Ірина Олексіївна
Опонент Сіленко Алла Олексіївна
Опонент Хома Наталія Михайлівна
Рецензент Батанова Наталія Миколаївна
Рецензент Стойко Олена Михайлівна

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Опис

Досліджено, що історично механізми соціальної допомоги громадянам еволюціонували насамперед під впливом масштабних криз (Велика депресія, повоєнна відбудова, фінансові кризи тощо). Пандемія COVID-19 зумовила зміну підходів до розв’язання соціальних проблем та відкрила унікальне вікно можливостей для переосмислення ролі та відповідної трансформації соціальної держави. Криза підкреслила примат і легітимність держави як такої, що несе оcновну відповідальність і обов’язок захищати своїх громадян, а також потенціал держави стати «генеративною», тобто орієнтованою на створення умов для повної реалізації людських здібностей. Тільки держава може рішуче діяти для захисту здоров’я, доходів і робочих місць у необхідних масштабах, а також забезпечити макроекономічну і соціальну стабільність. За оновленою версією соціальна держава має: 1) забезпечити достатню гнучкість та універсальність підходів до соціальної допомоги, щоб заохочувати до праці, але залишати місце для масштабних інтервенцій у випадку надзвичайних ситуацій; 2) здійснювати інвестиції у людський капітал через значні зміни в структурі економіки, зумовлені як пандемією, так і впровадженням моделей штучного інтелекту; 3) розробити послідовну політику інвестицій у догляд за дітьми, в здобуття нових навичок, у здоров’я людей для збереження соціальної держави в майбутньому. Вперше у вітчизняній політології запропоновано класифікацію немедичних чинників здоров’я, зокрема політичних. Серед останніх найбільший вплив на сферу охорони здоров’я мають політичний режим, політична ідеологія, політична поведінка та політична участь. У контексті політичного режиму можна стверджувати позитивний вплив демократії на стан здоров’я громадян, що проявляється у створенні передумов для економічного розвитку, зростання доходів громадян, кращого забезпечення колективними благами. У контексті ідеології це взаємозв’язок між перебуванням при владі лівого уряду та кращим здоров’ям населення, більшою справедливістю в доступі до медичних послуг, а прихід до влади популістів зазвичай має негативний вплив на медичну систему, призводить до ослаблення регулювання тютюнопаління, обмеження репродуктивних прав, збільшення кількості незастрахованих людей, приватизації системи охорони здоров’я, скорочення видатків на медицину тощо. До політичних детермінант здоров’я також належать: структурна дискримінація за ознаками раси, етнічної належності, статі, віку тощо; колоніалізм, який негативно впливає на колонізовані, постколонізовані та корінні народи в усьому світі; неоліберальна політика, що зумовлює політичний дискурс, структуру владних відносин як на рівні окремих країн, так і у глобальному контексті; капіталізм та міжкласові відносини. Подальшого дослідження потребують такі чинники громадського здоров’я, як обмежувальна міграційна політика, гендерна рівність, екологічна та кліматична політика. Відзначено, що пандемія зумовила необхідність переглянути основоположні принципи соціальної держави, насамперед розподіл ризиків між громадянами, роботодавцями та державою. Обсяги фінансової допомоги, виділені державою на мінімізацію негативного впливу пандемії COVID-19, дають підстави стверджувати, що розширення соціальної держави стало найбільшим за всю історію людства. Практично вперше у XXI ст. в умовах масштабної кризи держава виділила допомогу не юридичним особам (наприклад, банкам під час економічної кризи 2008 року чи великим компаніям у ході реструктуризації секторів економіки), а громадянам, що знаменує новий етап її еволюції. Жорсткі часові рамки, виставлені пандемією, змінили підходи соціальної держави: усталені принципи, такі, як перевірка нужденності (добробут лише для найбідніших), соціальне страхування (лише для тих, хто платить внески) та обумовленість (лише для тих, хто щось робить) були проігноровані. Держави різко збільшили обсяг і перелік видів соціального захисту; допомога надавалася майже всім і безумовно: від харчових продуктів до оплачування неробочих днів через карантинні заходи. Обґрунтовано, що пандемія COVID-19 підкреслила тісну соціальну взаємозалежність: безпека кожного залежить від убезпечення найбільш вразливих членів суспільства. На глобальному рівні взаємопов’язаність економік ще ніколи не проявлялася так чітко, як у швидкому поширенні медичних, соціальних та економічних наслідків, які легко долають кордони держав. Досягнення прогресу за сценарієм максимальних змін у трансформації соціальної держави означає постійні інвестиції у соціальний захист для забезпечення орієнтованої на людину реакції на кризу та для остаточного відновлення. Окрім пом’якшення наслідків кризи, цей підхід передбачає довгострокові зобов’язання щодо поступового зміцнення систем соціального захисту. Стратегія мінімальних змін у трансформації соціальної держави є свідченням повороту на манівці через неспроможність трансформувати заклики до солідарності на глобальному рівні у конкретні дії.

Дата реєстрації

2025-08-18

Додано/оновлено в НРАТ

2025-08-18 / 2026-07-01