Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U003711, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 05-11-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Доступ до правосуддя в Україні: історико-правове дослідження Здобувач Єщенко Олександр Володимирович, Керівник Швець Дмитро Володимирович Опонент Бойчук Андрій Юрійович Опонент Хотенець Павло Васильович Рецензент Галунько Віра Миколаївна Рецензент Собко Ганна Миколаївна Опис Дисертацію присвячено комплексному історико-правовому аналізу концептуальних засад становлення і розвитку доступу до правосуддя в Україні в різні історичні періоди та рецепції його ключових положень у сучасних умовах вітчизняного державо- і правотворення. Аналіз історико-теоретичних та філософських передумов доступу до правосуддя свідчить про таке. Пов’язуючи правосуддя з такими поняттями, як мистецтво, краса, суспільне благо, держава, політика, а також із ідеями божественного походження правосуддя, правди, справедливості, народного правосуддя, досягнення суспільної гармонії шляхом урівноваження протилежних інтересів, античні й давньосхідні мислителі створили ідейні підвалини для всебічного, насамперед філософського, осмислення природи правосуддя. Завдяки християнському світогляду, через призму релігійних уявлень та розвиток візантійського канонічного права в суспільній правосвідомості різних народів світу формуються онтологічні та аксіологічні передумови правосуддя, його релігійно-моральне розуміння, основою якого є покаяння і відплата, милосердя і співчуття, а злочин трактується як гріх. При цьому справедливість набуває релігійно-етичного наповнення і визнається єдиним моральним джерелом закону. У період Середньовіччя правосуддя стає основою монархічної ідеології, що підкреслює сакральну природу правителя. Важливість західноєвропейського і східного впливу полягає у сприйнятті основних ідей і духу права, заснованих на християнських цінностях, які відповідали православному світогляду. Показано, що завдяки європейським ідеям Просвітництва у XVIII ст. розпочинається процес переоцінки ролі людини як особистості, утвердження в суспільстві віри в людський розум і справедливі закони. У цей період набувають поширення ідеї незалежності суду, захисту прав людини й публічних інтересів, гуманізму, правової держави, презумпції невинуватості, процесуальної змагальності. На цьому тлі виявлено та охарактеризовано передумови обґрунтування правосуддя як прагнення до врегулювання конфлікту. Ще на ранніх етапах формування мислення та творчої активності людина, спираючись на природне розуміння справедливості, виношує ідею засудження собі подібних, покарання своїх одноплемінників – спочатку на основі сакральних уявлень, а згодом – закону. У цьому контексті в різних культурах по-різному формується уявлення про правосуддя. У багатьох народів і цивілізацій простежується ідея його божественного походження. Наголошено, що в сучасних юридичних і наукових розробках дедалі більше акцентується увага на тому, що доступ до правосуддя є не лише самостійним правом, а й важливим інструментом для реалізації інших прав. Він є вагомим чинником у забезпеченні верховенства права й пронизує різні галузі правової системи. У цьому контексті підкреслено, що забезпечення доступу до правосуддя розглядається як створення умов, необхідних для досягнення справедливості та вирішення правових конфліктів відповідно до чинного законодавства. Це охоплює надання правової допомоги, проведення судових процедур і забезпечення виконання судових рішень. Серед спільних аспектів доступу до правосуддя виокремлюються: 1) спільність принципів судового процесу; 2) необхідність звернення до компетентного суду для реалізації права на доступ до правосуддя; 3) спільність послідовності етапів судового процесу, таких як відкриття провадження, підготовчий етап, розгляд справи по суті та ухвалення рішення. Аналізуючи особливості доступу до правосуддя на теренах України від часів Давньоруської держави до моменту проголошення незалежності (кінець ХХ ст.), – слід зазначити таке. За часів Київської Русі функціонував общинний суд, до складу якого входили представники громади, відомі як «добрі люди». Він розглядав кримінальні та цивільні справи, що виникали з договорів. Ці «добрі люди» встановлювали факт скоєння злочину або подачі позову, вислуховували свідчення сторін і приймали відповідні рішення. Водночас, поряд з общинним судом, існували практики саморозправи, що виявлялися у формах самосуду та кровної помсти. Подальший розвиток судочинства пов’язаний із посиленням ролі князівської влади. Встановлено, що наприкінці XI ст. князі почали перетворювати судову функцію на власну прерогативу. Спочатку у віданні княжої адміністрації перебували лише найтяжчі злочини й складні цивільноправові спори. Згодом сфера княжої юрисдикції поступово розширювалася, охоплюючи також побутові вбивства, тілесні ушкодження, образи, прості крадіжки і навіть порушення межового кордону. Доведено, що в Київській державі судовими повноваженнями були наділені не лише князі, а й церковні ієрархи. Суддями також могли бути інші особи, які призначалися церковною владою. Аналіз доступу до правосуддя в українських землях у Литовськопольський період (XIV – кінець XVIII ст.) вказує на те, що право верховного суду перебувало в руках великого князя – господаря, тоді як на місцях правосуддя здійснювали його призначенці – намісники. Дата реєстрації 2025-09-16 Додано в НРАТ 2025-09-16 Закрити