Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U003735, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 23-09-2025 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Конституційно-правове регулювання трансплантації органів і тканин людського організму Здобувач Чорненька Даниїла Степанівна, Керівник Подорожна Тетяна Станіславівна Опонент Барабаш Ольга Олегівна Опонент Бєлова Мирослава Володимирівна Рецензент Камінська Наталія Василівна Рецензент Марцеляк Олег Володимирович Опис У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й подано нове вирішення важливого наукового завдання, що полягає у формуванні цілісної концепції конституційно-правового регулювання трансплантації органів і тканин людського організму. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що сьогодні права людини й біоетика в Україні перебувають на етапі парадигмального розвитку. У вітчизняній правовій теорії і практиці є низка законодавчих та інших нормативних актів, що стосуються питань біоетики, захисту прав людини й забезпечення гідності людини у сфері біоправа. Поруч з правами людини, закріпленими в Конституції України, існують також соматичні права, які пов’язані з можливістю розпоряджатися своїм тілом (від грец. soma – тіло). Констатовано, що основою соматичних прав людини є право на гідність, особисту свободу й недоторканність, які є фундаментальними для особистих прав та закріплені на рівні Конституції України як Основного закону держави. Поруч із ними існує низка соматичних прав, які переважно не конституціоналізовані тобто не відображені в нормах Конституції України, це, зокрема, такі: право на евтаназію; право людини щодо її органів і тканин (право на трансплантацію (пересадку)); репродуктивні права людини; право на зміну статі та ін. Ці права змушують по-новому поглянути на інститут прав людини як на конституційну цінність. Конституційно-правове регулювання таких прав є складним і важливим завданням Української держави. У роботі з’ясовано, що серед найважливіших прав людини, які, відповідно до Конституції України, є невідчужуваними і належать кожному від народження, є право на життя. Це право гарантує існування людини як біологічного виду, соціальної істоти й суб’єкта права та розглядається як комплекс суб’єктивних можливостей людини, які мають соціальну цінність. Із правом на життя тісно пов’язане право на охорону здоров’я людини. Зазначено, що здоров’я є основним компонентом для збереження і продовження життя. Реалізація права на здоров’я можлива завдяки підвищенню рівня і якості медичного обслуговування, впровадженню в медичну практику науково-технічних досягнень, нових методів лікування. Одним із джерел для збереження і продовження життя є метод трансплантації органів і тканин людського організму. Під правом людини на трансплантацію органів і тканин людського організму визначено юридично забезпечену можливість особи стати реципієнтом донорського органу (або донором) за умов, визначених законом, і як спосіб реалізації конституційного права на життя й охорону здоров’я. У дисертації зазначено, що хоча право людини розпоряджатися власним тілом як соматичне право безпосередньо не закріплене в нормах Конституції України, ідеться саме про його взаємозв’язок з основними, конституційними правами, такими як право людини на життя й охорону здоров’я. Українська модель не закріплює соматичні права в тексті Основного закону, проте в ньому містяться підстави для їх застосування. З одного боку, правове регулювання цієї сфери суспільних відносин потребує сучасного рівня розвитку науково-технічного прогресу, а з іншого – правове регулювання має здійснюватися так, щоб не порушувати задекларованих у Конституції України та в суспільстві моральних цінностей і пріоритетів, інших прав людини. Обґрунтовано, що покоління нових прав людини покликане стабілізувати суспільні відносини й забезпечити захист уже наявних прав. Їхній специфічний зміст містить сукупність норм моралі, релігії і права. Легалізація соматичних прав, зокрема й права людини на трансплантацію органів і тканин людського організму, неможлива в тексті Конституції України, адже вони похідні від прав попередніх поколінь. Встановлення конституційного механізму реалізації, системи конституційних гарантій і захисту соматичних прав людини має полягати у прийнятті відповідних міжнародно-правових актів, у перспективі їхньої обов’язкової ратифікації Верховною Радою України та конкретизації цих норм у галузевому законодавстві. Продемонстровано, що основними суб’єктами трансплантації є донор і реципієнт. Донор – це людина, у якої вилучають органи чи тканини для пересадки, тобто людина, яка добровільно може віддати свій орган на пересадку. Реципієнт – це людина, якій пересаджують тканини чи органи, отримані від донора, тобто людина, якій показана така операція за станом здоров’я. Визначено права донорів і реципієнтів, зокрема вимагати від закладів охорони здоров’я повну інформацію про можливі ускладнення після трансплантації; отримувати безкоштовну медичну допомогу, зокрема лікування у зв’язку з проведеною операцією, право на захист персональних даних, право оскаржувати неправомірні дії медичних працівників тощо. Також суб’єктом трансплантаційних відносин є медичний працівник, який задіяний у вилученні органів і тканин людського організму. Основою таких правовідносин є принцип усунення конфлікту інтересів з точки зору гуманістичних засад методу трансплантації. Дата реєстрації 2025-09-24 Додано в НРАТ 2025-09-24 Закрити