Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U003813, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 05-11-2025 Статус Захищена Назва роботи Публічне управління стратегічним розвитком регіону Здобувач Кальченко Ігор Володимирович, Керівник Кудріна Ольга Юріївна Опонент Мануілова Катерина Віталіївна Опонент Харченко Тетяна Олександрівна Опонент Щепанський Едуард Валерійович Рецензент Бурик Мирослав Мирославович Опис У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення важливої наукової проблеми в галузі державного управління щодо запровадження шляхів удосконалення публічного управління стратегічним розвитком регіону У роботі уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження публічного управління стратегічним розвитком регіону. З’ясовано, що публічне управління стратегічним розвитком регіону слід розуміти як системну, цілеспрямовану та організовану діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та бізнес- середовища, спрямовану на формування, реалізацію та моніторинг довгострокових пріоритетів розвитку території з урахуванням її ресурсного потенціалу, соціально-економічних особливостей, інституційних умов та зовнішніх викликів. Систематизовані сучасні проблеми публічного управління стратегічним розвитком регіонів України. Ключовими перешкодами є недосконалість законодавчо-нормативної бази, яка часто не відповідає сучасним викликам регіональної політики, інституційна інертність органів публічної влади та слабкий кадровий потенціал у сфері стратегічного планування. Вахливим обмеженням залишається брак ефективної координації міх центральними та місцевими органами влади, а також відсутність дієвих механізмів врегулювання конфліктів інтересів регіональних стейкхолдерів. Економічний вимір проблем відображається у скороченні фінансових ресурсів, релокації або закритті бізнесів, низькій інвестиційній привабливості більшості регіонів, а також ускладненому доступі до кредитних та банківських інструментів. Соціальні чинники посилюють ці труднощі через демографічний спад, значні масштаби трудової та вимушеної міграції, кадрові втрати та підвищене навантаження на соціальну інфраструктуру через зростання кількості внутрішньо переміщених осіб. Найгострішим викликом є наслідки війни, які проявляються у руйнуванні критичної та виробничої інфраструктури, зменшенні людського потенціалу, дестабілізації економічних і соціальних процесів та зростанні регіональних диспропорцій. Це не лише ускладнює реалізацію існуючих стратегій, а й потребує їх радикального перегляду з урахуванням нових умов. Визначені пріоритети стратегічного розвитку регіонів у системі публічного управління. Результати досліджень свідчать, що ефективне визначення пріоритетів можливе лише за умов поєднання кількох складових: по-перше, врахування специфіки кожного регіону через place-based підхід, що передбачає адаптацію політики до територіальної неоднорідності, різних стартових умов і потенціалів; по-друге, застосування багаторівневого врядування, яке забезпечує узгодженість дій центральних і місцевих органів влади та партнерів із бізнесу, науки й громадянського суспільства; по-третє, використання чітких і вимірюваних критеріїв відбору, що включають економічні, соціальні, інфраструктурні, екологічні та інституційні аспекти. Досліджені світові моделі публічного управління стратегічним розвитком регіонів. Світові моделі публічного управління стратегічним розвитком регіонів відображають різні підходи до організації влади, розподілу повноважень та забезпечення балансу міх національними і локальними інтересами. Централізовані моделі, як у Франції, акцентують увагу на збереженні єдності державної політики та контролі з боку центральних органів, що гарантує цілісність та національну безпеку, проте обмежує простір для гнучких рішень на місцевому рівні. Децентралізовані та федеративні моделі, характерні для Німеччини та Швеції, забезпечують широку автономію регіонів, сприяють розвитку інновацій, підвищують ефективність використання ресурсів і враховують місцеву специфіку, але вимагають високого рівня координації та узгодженості стратегій. Проміжні моделі, як у Польщі, демонструють можливість поєднання централізованого стратегічного керівництва з активною участю регіональних і місцевих органів у плануванні та реалізації програм розвитку. Аналіз досвіду різних країн дає підстави стверджувати, що жодна модель не є універсальною, однак успішні практики мають спільні риси: прозорий розподіл компетенцій, фінансову спроможність регіонів, розвиток інституційної спроможності та широке залучення стейкхолдерів. Дата реєстрації 2025-09-29 Додано в НРАТ 2025-09-29 Закрити