Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U003959, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 23-12-2025 Статус Запланована Назва роботи Предиктори розвитку фібриляції передсердь в ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів після протезування аортального клапана Здобувач Хассанзаде Гасабех Фатеме, Керівник Тодуров Борис Михайлович Опонент Руденко Костянтин Володимирович Опонент Демянчук Віталій Богданович Рецензент Вітовський Ростислав Мирославович Рецензент Зеленчук Олег Валерійович Опис Дисертаційна робота присвячена виявленню предикторів розвитку фібриляції передсердь у пацієнтів після протезування аортального клапана, що і було основною метою. Актуальність полягає в тому, що захворювання аортального клапана, зокрема аортальна регургітація та стеноз залишаються одними з найбільш поширених серед клапанної патології серця, особливо у осіб похилого віку. Протезування аортального клапана є золотим стандартом лікування з доведеною здатністю покращувати гемодинаміку, якість та прогноз життя пацієнтів. При цьому, хірургічне втручання асоціюється з ризиком розвитку післяопераційних ускладнень, серед яких найчастіше зустрічається і має прогностичне значення фібриляція передсердь (ФП). Існує обширна база клінічних досліджень кардіохірургічного втручання з приводу заміни аортального клапана, однак актуальною залишається тема виокремлення та стратифікації факторів ризику, особливо, з огляду на прогнозоване збільшення кількості кандидатів на проведення імплантацій на основі демографічних показників і за рахунок доступності різноманітних методів. Фібриляція передсердь є найпоширенішою формою порушення серцевого ритму у кардіохірургічних пацієнтів, яка виникає у 20–40% випадків після відкритих втручань на клапанах серця. Виникнення ФП у післяопераційному періоді асоціюється зі зростанням ризику тромбоемболічних ускладнень, інсульту, збільшенням тривалості госпіталізації та пов’язаними з цим витратами на лікування та погіршенням довгострокового прогнозу. Незважаючи на велику кількість досліджень, що стосуються післяопераційної ФП (ПОФП), патофізіологічні механізми її розвитку залишаються багато в чому не до кінця вивченими, а наявні предиктори мають обмежену прогностичну цінність у конкретних клінічних ситуаціях. Це особливо актуально в контексті протезування аортального клапана, де ФП може бути зумовлена як структурними змінами серця, так і інтра- та післяопераційними факторами. Виявлення надійних предикторів розвитку ФП після протезування аортального клапана дозволить не лише виявити пацієнтів із підвищеним ризиком, але й розробити персоналізовані стратегії профілактики та моніторингу. Урахування морфофункціональних параметрів серця (зокрема, лівого передсердя), біомаркерів запалення, порушень електрофізіології, а також інтраопераційних факторів може сприяти більш точному прогнозуванню ускладнень та підвищенню ефективності лікування [91]. Таким чином, дослідження предикторів розвитку ФП після протезування аортального клапана є надзвичайно актуальним з точки зору підвищення безпеки хірургічного лікування, оптимізації післяопераційного ведення пацієнтів та покращення результатів кардіохірургічної допомоги. Нами проведено ретроспективне одноцентрове когортне дослідження за участю пацієнтів, яким виконувалися хірургічні втручання з приводу аортальної вади серця. До статистичного аналізу були включені 282 пацієнта віком від 27 до 83 років (в середньому (M±σ) – 59,7±11,74 років) із аортальними вадами серця. Серед них було 190 чоловіків, що становило 67,4%, та 92 (32,6%) жінок. Пацієнти були відібрані за вказаними критеріями з 357 послідовних пацієнтів, яким здійснили протезування аортального клапана у відділенні хірургічного лікування набутих вад серця Державного некомерційного підприємства «Інститут серця МОЗ України» протягом 2018-2022 років. За результатами ехокардіографічного обстеження, в аналізованій вибірці найчастіше виявляли аортальну ваду з переважанням стенозу – 196 (69,5%) випадків, рідше – з переважанням аортальної регургітації – 86 (30,5%). Середній вік пацієнтів жіночої статті був достовірно більшим на 7,94 років (95% ДІ різниці 5,13-10,75 років), ніж у хворих чоловіків (р<0,001) за рахунок достовірно меншої кількості осіб молодого віку – 2 (2,2%) проти 30 (15,8%) серед чоловіків (СШ 0,12; 95% ДІ [0,03-0,51], р<0,001) та істотно більшого числа осіб похилого віку – 38 (41,3%) проти 48 (25,3%) відповідно (СШ 2,08; 95% ДІ [1,23-3,53], р=0,006). Середній показник віку серед хворих на аортальний стеноз становив 63,77±8,59 років, хворих із аортальною регургітацією – 50,44±12,72 років (р<0,001). В обох досліджуваних групах найбільше було представників вікової категорії від 46 до 65 років – 100 (50,9%) і 48 (55,8%) випадків. Найбільш часто супутніми патологіями виступали гіпертонічна хвороба – 246 із 282 випадків, що становило 87,2%, хронічна хвороба нирок – 143 (50,7%) та хронічне обструктивне захворювання легень – 85 (30,1%) випадків. У 60 (21,3%) випадках раніше була діагностована ішемічна хвороба серця, у 37 (13,1%) – цукровий діабет, в тому числі у 3-х – інсулінозалежний. У 35 (12,4%) осіб виявили захворювання щитоподібної залози. Привертало увагу часте виявлення в анамнезі COVID-19 – 160 (56,7%) випадків та статусу курця в 131 (46,5%) пацієнта. В усіх включених у дослідження пацієнтів була діагностована хронічна серцева недостатність, із них: ІІ функціональний клас (ФК) за класифікацією NYHA – у 214 (75,9%) та ІІІ ФК – у 68 (24,1%) хворих. Дата реєстрації 2025-10-22 Додано в НРАТ 2025-10-22 Закрити