Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U004081, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 11-11-2025 Статус Запланована Назва роботи Формування професійно-педагогічної компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва в Україні та КНР Здобувач Лі Ябінь .., Керівник Юр'єва Катерина Анатоліївна Опонент Стрілець Ольга Володимирівна Опонент Марущак Оксана Василівна Рецензент Лісунова Людмила Володимирівна Рецензент Калашник Любов Сергіївна Опис У дисертації здійснено цілісне порівняльно-педагогічне дослідження становлення, розвитку та сучасних тенденцій формування професійно- педагогічної компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва в Україні та Китайській Народній Республіці. Простежено ґенезу компетентнісного підходу у світовому та національних освітніх контекстах. Визначено п’ять етапів його розвитку: 1960–1970-ті рр. – зародження компетентнісної освіти та формування базових теоретичних засад; 1980-ті – 1996 рр. – інтенсивне дослідження структури й різновидів компетентностей; 1997–2007 рр. – реалізація проєкту ОЕСР DeSeCo, спрямованого на визначення ключових компетентностей та їх інтеграцію в міжнародні стандарти; з 2008 р. – започаткування міжнародного моніторингу TALIS, що забезпечує регулярний збір даних про умови викладання, професійний розвиток і виклики у роботі вчителів та керівників шкіл; з 2016 р. – сучасний етап, пов’язаний з імплементацією «Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року» та ініціативи OECD Education 2030: Key Competencies for the Future (DeSeCo 2.0). У вітчизняній педагогічній науці компетентність визначається як інтегрована характеристика особистості, що охоплює знання, уміння, навички, ставлення, цінності та професійно значущі якості. У КНР термінологія («ключова компетентність», «базова грамотність») має ширше тлумачення й поєднується з іншими результатами навчання, що відображає національні освітні традиції. Схарактеризовано становлення і розвиток систем професійної підготовки художньо-педагогічних кадрів та уточнено періодизацію процесу. В Україні виокремлено сім етапів: формування основ художньо-педагогічної освіти (кінець ХІХ – початок ХХ ст.); становлення мистецько-педагогічної підготовки у 1920–1930-х рр.; воєнний і повоєнний розвиток (1940–1950-ті рр.); інституціоналізація вищої мистецько-педагогічної освіти (1960–1980-ті рр.); радянський завершальний період (до 1991 р.); розвиток у незалежній Україні (1992–2015 рр.); компетентнісні трансформації після впровадження нових стандартів (з 2016 р.). У КНР також визначено сім етапів: формування системи за радянським зразком (1949–1957); пошук власної моделі (1958–1965); «культурна революція» та руйнування системи (1966–1976); відновлення й повернення до радянсько-академічної моделі (1977–1984); реформи та відкритість, освітня реформа 1985 р. (1985–1998); модернізація та стандартизація (1999–2013); компетентнісний підхід і нові стандарти (з 2014 р. і дотепер). Узагальнення дало змогу співвіднести обидві періодизації, виявивши спільні закономірності (інституціоналізація, модернізація, компетентнісні трансформації) та відмінності (роль державної ідеології, ступінь інтеграції культурної спадщини, специфіка цифровізації). Визначено змістові й структурні особливості професійно-педагогічної компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва в Україні та КНР. В обох країнах компетентність охоплює знання, практичні вміння, ставлення і ціннісні орієнтації та особистісно-професійні якості. В Україні специфіка полягає в поєднанні художньої та педагогічної підготовки, створенні інтегрованих курсів (зокрема «Мистецтво»), формуванні здатності майбутніх учителів працювати у міждисциплінарному просторі. У КНР ключовою особливістю є широке залучення національної та регіональної культурної спадщини до освітніх програм. Форми та методи формування компетентності в Україні зосереджені на практичній педагогічній підготовці, застосуванні цифрових інструментів і залученні студентів до інноваційних творчих форматів. У КНР – на створенні курсів, заснованих на дослідженні і збереженні нематеріальної культурної спадщини, використанні VR/AR- технологій, віртуальних виставок, стрімінгу майстер-класів, а також на практиках соціальної взаємодії й менторингу «рівний – рівному». Окреслено перспективи взаємного використання досвіду. Для України цінними є китайські практики інтеграції культурної спадщини в освітній процес, масштабної цифровізації та поєднання навчання з дослідженням і збереженням нематеріальної культурної спадщини. Для Китаю – український досвід посилення педагогічної складової професійної підготовки, урахування фахової специфіки у викладанні та напрацювання з інтегрованим курсом «Мистецтво». Результати дослідження доводять, що попри істотні відмінності історичного розвитку, ідеологічних засад і соціокультурного контексту, системи художньо-педагогічної освіти України та КНР мають спільність у стратегічних орієнтирах і значний потенціал взаємного збагачення. Це відкриває перспективи для крос-педагогічної взаємодії, розвитку спільних освітніх програм і створює науково-практичне підґрунтя для підвищення ефективності формування професійно-педагогічної компетентності майбутніх учителів образотворчого мистецтва в обох країнах. Дата реєстрації 2025-11-11 Додано в НРАТ 2025-11-11 Закрити