Пошук академічних текстів

Реєстраційний номер

0825U004096, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

Статус

Запланована

Назва роботи

Міністерство оборони України як суб’єкт публічного адміністрування у сфері оборони України

Здобувач

Ганкевич Кирило Борисович,

Керівник Кривенко Олександр Васильович
Опонент Шамрай Богдан Миколайович
Опонент Богуцький Павло Павло
Рецензент Тимошенко Володимир АндрІйович
Рецензент Долгий Олександр Олександрович

Опис

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних питань діяльності Міністерства оборони України як суб’єкта публічного адміністрування у сфері оборони України, розробці конкретних пропозицій і рекомендацій щодо подальшої розбудови комплексної системи Міноборони з урахуванням досвіду провідних зарубіжних країн, й започаткуванні фундаментальних ідей для її стійкого розвитку. Досліджено категорійний апарат за напрямком роботи і ознаки, що характеризують Міністерство оборони України як суб’єкта публічного адміністрування у сфері оборони України, досвіду реалізації суб’єктами системи Міністерства оборони України своїх повноважень. Сформовано пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері оборони, з урахуванням ступеня загроз національній безпеці. Запропоновано науково-обґрунтовані рекомендації, що мають теоретичну та практичну цінність. Сформульовано авторське визначення поняття “система Міністерства оборони Україниˮ, під яким запропоновано розуміти сукупність установ, організацій та організаційно поєднану сукупність структурних підрозділів і посад (апарату) міністерства, які забезпечують виконання його завдань і реалізацію функцій, а також підприємств (їх об’єднань), котрі належать до сфери управління міністерства оборони. Розкрито зміст системи Міноборони за допомогою таких характеристик як: 1) мережа суб’єктів, у тому числі структурних підрозділів, котрі здійснюють управлінські й організаційні заходи задля досягнення колективної мети (виконання завдань і реалізації функцій Міноборони); 2) здійснення власної частки заходів є обов’язковою умовою для реалізації спільних цілей; 3) існування різних типів стійких управлінських та організаційних зв’язків із Міноборони; 4) наявність управлінської організаційної та функціональної залежності від аналізованого центрального органу виконавчої влади; 5) компетенційна або установча націленість на виконання завдань і функцій Міноборони. Запропоновано персональний і кількісний склад системи Міноборони, а саме: 1) апарат Міноборони; 2) розвідувальний орган Міноборони; 3) установи та організації (у тому числі військові частини безпосереднього підпорядкування), що забезпечують виконання завдань і реалізацію функцій Міністерства; 4) Збройні Сили України (у тому числі Військова служба правопорядку у Збройних Силах України); 5) Державна спеціальна служба транспорту; 6) підприємства (їх об’єднання), що належать до сфери управління Міноборони. Обґрунтовано необхідність розробки концепції реформування системи Міністерства оборони України як інструменту вдосконалення публічного адміністрування у сфері оборони, спрямованої на розв’язання ключових питань у межах визначених пріоритетних напрямів, а саме: 1) стійку комплексну розбудову системи оборонного відомства; 2) посилення ролі Міністра оборони України як вищої посадової особи, яка здійснює керівництво цією системою. Запропоновано вдосконалити механізм правового регулювання сфери оборони шляхом розробки: 1) Закону України про внесення змін до деяких законів України з питань оборони, а саме: зміни до Закону України “Про національну безпеку Україниˮ (статті 1, 15) та до Закону України “Про Збройні Сили України (стаття 8) щодо включення системи Міноборони до складу сектору безпеки і оборони з відповідними керівними повноваженнями; наділення Міністра оборони України статусом Віце-прем’єр-міністра з питань розвитку стратегічних галузей промисловості – Міністра оборони (на час дії правового режиму воєнного стану)). Удосконалено розуміння теоретико-правового змісту поняття “безпекаˮ. Встановлено теоретико-правовий зміст поняття “форма публічного адмініструванняˮ. Досліджено загальну характеристику основних завдань, функцій і повноважень Міноборони з урахуванням змін у законодавстві, різних поглядів провідних науковців. Подальшого розвитку дістали: підходи до спрямованості державної політики із забезпечення національної безпеки України з таких базових питань як: 1) безпосередній орієнтир щодо задоволення основних та інших національних інтересів України; 2) конкретизацію й деталізацію таких інтересів; 3) кореляцію видів пріоритетних національних інтересів України із відповідними конституційними засадами. Визначено перспективні напрями удосконалення функціонування Міноборони як суб’єкта публічного адміністрування у сфері оборони.

Дата реєстрації

2025-11-13

Додано в НРАТ

2025-11-13