Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U004132, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 19-09-2025 Статус Запланована Назва роботи Прусські консули в чорноморських портових містах Півдня України (1818-1868) Здобувач Малініна Анна Федорівна, Керівник Константінова Вікторія Миколаївна Опонент Бачинська Олена Анатоліївна Опонент Крилова Алла Миколаївна Рецензент Приймак Олег Миколайович Рецензент Мільчев Володимир Іванович Опис Взаємовигідні зв’язки між українськими землями та Німеччиною, яка нині є провідною економікою Європи, мають глибоке історичне коріння – ще з часів Пруссії, коли частина України була під владою Російської імперії. Особливу роль у цих стосунках відігравали південні портові міста, що слугували каналами комунікації з Європою, навіть за умов імперських обмежень. Через порти Чорного та Азовського морів українці контактували з іноземцями, зокрема прусськими підданими. Для захисту їхніх інтересів і розвитку торгівлі в портах з’являлися іноземні консульства, серед яких важливе місце займали представництва Пруссії. Хоча дипломатичні місії зосереджувались у столиці імперії, саме консули забезпечували економічну взаємодію на місцях. Вивчення їхньої діяльності є важливим для розуміння історії українсько-німецьких відносин. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснено цілісне дослідження діяльності консулів Пруссії в чорноморських портах Півдня України. Опрацьовано низку раніше не публікованих джерел з архівів Берліну та Державного архіву Одеської області. Уперше комплексно проаналізовано біографії та діяльність низки прусських консулів, зокрема Є. Гогеля, І. Вальба, І. Вальтера, І. А. Бока, І. Менгера, К. Бульке, К. Треббіна, Е. Маса, А. Ріглера, Т. Хофмана, Е. Кеттлі та Г. Ніколича. Уточнено правовий статус консулів і значення Одеси та Керчі у зв’язках Пруссії з регіоном. Історіографічний аналіз засвідчив, що до останнього часу тема прусських консулів у чорноморських портах Півдня України залишалася майже не дослідженою. Водночас підґрунтям для її вивчення стали наявні праці, умовно поділені на три групи: дослідження з історії Пруссії та її консулів поза межами регіону, роботи про консулів інших держав у той самий період, а також література з історії Півдня України, де згадуються прусські дипломати. Попри загальну тенденцію історіографічної уваги до посольств, а не консульств, у межах дисертації було проаналізовано широкий спектр джерел з історії консулів різних країн (1818– 1868), що дозволило розглянути діяльність прусських консулів у ширшому порівняльному контексті. Особлива увага приділена й нечисленним працям про іноземні консульства на Півдні України, які почали з’являтись лише в останнє десятиліття. Низький рівень вивченості теми пояснюється як слабким зацікавленням у консульській тематиці в українській історіографії, так і браком джерел у вітчизняних архівах. Водночас повніші архівні матеріали зберігаються у Німеччині, однак тема прусських консулів в Україні не є пріоритетною для німецьких дослідників. Джерельною основою дисертації стали насамперед матеріали консульських установ Пруссії з архіву Geheimes Staatsarchiv Preussischer Kulturbesitz у Берліні. Менш інформативними, але використаними, були документи з Politisches Archiv des Auswärtigen Amts (Берлін), The National Archives (Кью) та Державного архіву Одеської області. Окрім неопублікованих архівних джерел, застосовувалися й опубліковані законодавчі та актові збірники, зокрема видані в Лейпцигу (1846) та Берліні (1847, 1854, 1862), що регламентували діяльність консулів. Також використовувалися статистичні й довідкові видання, щотижневик «Preussisches Handelsarchiv», щорічник Департаменту зовнішньої торгівлі, періодика Пруссії та Російської імперії, мемуари й подорожні записки. Методологія дослідження ґрунтувалася на принципах об’єктивності, історизму та багатофакторності. Були застосовані загальнонаукові методи (сходження від конкретного до абстрактного і навпаки, логічний та історичний), спеціальноісторичні (історико-біографічний, історико-генетичний, історико-системний, історико-порівняльний, історико-типологічний) та спеціально-джерелознавчі (евристичний, герменевтичний, клаузульно-формулярний, текстологічний аналіз). Для досягнення мети дослідження були використані також модернізаційна й морська теорії, а також адаптований концепт імперської біографії. Статус і повноваження прусських консулів у портових містах північного Причорномор’я визначались законодавчими актами, зокрема регламентом 1796 року, підписаним королем Фрідріхом Вільгельмом ІІ. Цей документ, як і інші, надавав консулам функції, подібні до повноважень дипломатів Великої Британії, Франції та США: захист торгівлі, мореплавства та інтересів прусської держави. З 1834 року, після створення Німецького митного союзу, прусські консули також представляли інтереси інших його учасників. Пруссія домінувала у регіоні, маючи найбільшу кількість консульств серед німецьких держав. Дата реєстрації 2025-11-17 Додано в НРАТ 2025-11-17 Закрити