Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U004164, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 08-01-2026 Статус Захищена Назва роботи "Українське представництво у Віденському парламенті (1897–1907 рр.)" Здобувач Казюк Микола Іванович, Керівник Терещенко Валентин Дмитрович Опонент Полич Мар’яна Іванівна Опонент Добржанський Олександр Володимирович Рецензент Прийдун Степан Васильович Рецензент Кліш Андрій Богданович Опис Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу участі українців у парламентському житті Австро-Угорської монархії як одного з ключових етапів формування модерної української політичної культури та національної ідентичності. Період 1897–1907 рр. є надзвичайно важливим у контексті становлення українського політичного руху, оскільки характеризується реформуванням виборчої системи, активізацією партійного життя, розширенням політичної участі та поступовим утвердженням парламентаризму як інструменту захисту національних інтересів. Аналіз діяльності українських депутатів у Віденському парламенті дозволяє глибше зрозуміти механізми інтеграції українців у загальноімперський політичний простір, простежити етапи розвитку національного представництва та визначити особливості формування української політичної еліти на межі ХІХ–ХХ ст. Проаналізовано історіографії, джерельній базі та методології дослідження. Здійснено ґрунтовний аналіз наукових праць українських, польських, австрійських і радянських істориків, виявивши еволюцію підходів до проблеми українського парламентаризму. Показано, що до 1939 р. дослідження носили переважно описовий і публіцистичний характер; у радянський період домінував ідеологічний класовий підхід; а після 1991 р. сформувався новий науковий дискурс, зорієнтований на розуміння українського парламентського представництва як чинника націєтворення. Джерельна база дослідження включає стенографічні протоколи засідань Віденського парламенту, матеріали виборчих комісій, урядові документи, публікації у пресі («Діло», «Руслан», «Буковина»), мемуари та листування депутатів. Значну увагу приділено критиці джерел та аналізу їх достовірності. У методологічному плані робота спирається на принципи історизму, об’єктивності, системності та міждисциплінарного підходу, що поєднує політичну, соціально-економічну та культурологічну перспективи. Застосування просопографічного методу дозволило створити колективний соціально-демографічний портрет українських парламентарів. Подано всебічний аналіз участі українців у виборчих кампаніях до Віденського парламенту. Розкрито особливості структури парламенту та еволюцію виборчого законодавства, показано механізми функціонування куріальної системи, що обмежувала представництво національних меншин. Детально висвітлено виборчі кампанії 1897 і 1900 років, які відзначилися активізацією українського електорату та зростанням організаційної зрілості політичних сил. Показано, як українські партії, попри адміністративний тиск і польську гегемонію, змогли здобути вагомі політичні результати й посилити своє представництво у Відні. Значна увага приділена соціально-демографічному складу депутатського корпусу: більшість представників походила з середовища духовенства, інтелігенції та дрібної буржуазії, що визначало політичну спрямованість і пріоритети українського руху. Українські парламентарі поступово набували досвіду політичної діяльності, перетворюючись на впливову силу в межах багатонаціональної держави. Проаналізовано соціально-економічну проблематику у діяльності українських парламентарів. Показано, що вони активно порушували питання захисту соціальних і економічних прав українського населення, насамперед селянства – головної опори національного руху. У парламентських дебатах депутати виступали за податкову реформу, справедливий розподіл бюджетних коштів, розвиток дрібного промислу та кредитної кооперації. Особливе місце займало аграрне питання: українські парламентарі виступали проти земельної монополії великих власників, домагалися доступу селян до кредитних ресурсів, створення сільськогосподарських спілок і кооперативів. Їхня діяльність сприяла не лише соціальному захисту українського населення, але й становленню програмних засад української політичної демократії, орієнтованої на соціальну справедливість та економічну модернізацію. Досліджено боротьбу українських депутатів за національні права, культурну автономію та розширення парламентського представництва. Особливу увагу приділено їх участі у дискусіях щодо виборчої реформи, яка передбачала поступовий перехід від куріальної системи до загального виборчого права для чоловіків. Показано, що українські парламентарі розглядали цю реформу як ключ до демократизації політичного життя і розширення можливостей для участі українців у державному управлінні. Розкрито також їх боротьбу за мовну рівноправність, розвиток української освіти та місцевого самоврядування. Увагу зосереджено на парламентських ініціативах щодо розширення мережі українських шкіл, заснування українського університету у Львові, захисту права на використання української мови у судах і державних установах. Діяльність українських депутатів у парламенті мала виразний національно-визвольний характер і сприяла консолідації української еліти навколо ідеї політичного самоствердження. Дата реєстрації 2025-11-26 Додано в НРАТ 2025-11-26 Закрити