Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0825U004261, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 23-01-2026 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла Здобувач Бобчинський Павло Миколайович, Керівник Конопельський Віктор Ярославович Опонент Левченко Юрій Олександрович Опонент Гритенко Оксана Анатоліївна Рецензент Чекмарьова Ірина Миколаївна Рецензент Резніченко Ганна Семенівна Опис Дисертація зосереджена на всебічному аналізі змісту та сутності об'єктивних суб'єктивних характеристик кримінального правопорушення, передбаченого статтею 162 Кримінального кодексу України. У роботі вивчаються ключові суперечності та неточності у формулюваннях відповідного кримінального законодавства, а також пропонуються конкретні рекомендації для його вдосконалення. Визначено обставини (підстави) соціальної обумовленості, що містяться у ст. 162 КК України: суспільна небезпека діяння; співвідношення позитивних і негативних наслідків встановлення кримінальної відповідальності; типовість і достатня поширеність антигромадської поведінки, але з урахуванням ступеня їхньої суспільної небезпеки; динаміка суспільно небезпечних діянь; забезпечення державою захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України. Доведено, що встановлення кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла (ст. 162 КК України) є соціально обумовленим і виправданим. Застосування кримінальноправових заходів у даному випадку виправдано, оскільки вони забезпечують захист фундаментальних цінностей суспільства. Запропоновано етапи становлення та розвитку кримінальноправового охорони та регулювання права на недоторканність приватного житла: перший етап (19171921 рр.), під час якого гарантії недоторканності житла були закріплені лише на конституційному рівні, але не отримали практичної реалізації, зокрема у сфері кримінального права. Другий етап (19221960 рр.), коли радянська ідеологія, яка заперечувала відмінності між особистим і суспільним, фактично нівелювала це право. Третій етап (19602001 рр.), коли з'являються кримінальноправові норми, спрямовані на захист окремих аспектів приватного життя. Четвертий етап (з 2001 р. до сьогодення), який поставив під кримінальний захист таку базову складову права на повагу до приватного та сімейного життя, як недоторканність житла. Доведено, що кримінальноправова охорона права на недоторканність житла в Україні пройшла складний шлях, який відображає суттєві відмінності між тоталітарним і правовим державним устроєм, де повага до прав і свобод людини є ключовою цінністю. У контексті реформування кримінального законодавства України обґрунтовано доцільність адаптації успішних практик іноземних держав. Запропоновано врахувати можливість порушення недоторканності житла не тільки шляхом активних дій, але й шляхом утримання від дій, що полягають у неправомірному перебуванні у житлі; класифікувати порушення недоторканності житла або іншого володіння особи як злочин, що підлягає приватному обвинуваченню. Установлено, що безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, є суспільні відносини, що регулюють реалізацію права особи на приватне життя, зокрема, у контексті забезпечення недоторканності її житла або іншого володіння. Потерпілим визнається не лише власник, а й особа, яка фактично користується житлом чи іншим володінням на законних підставах. Предметом кримінального правопорушення за ст. 162 КК України є житло або інше володіння особи. Через невідповідність назви ст. 162 КК її змісту та розбіжності в трактуванні понять «житло» та «інше володіння», запропоновано об’єднати їх в один термін «володіння», що зробить застосування норми більш послідовним. Установлено, що загальна структура об’єктивної сторони кримінального правопорушення, регламентованого ст. 162 КК України, характеризується формальним складом та проявляється в одному з чотирьох альтернативних варіантів діянь: незаконне проникнення; незаконне проведення в них огляду чи обшуку; незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян. Законодавство та правозастосовна практика родовжують формувати єдине розуміння цих дій, а наукова доктрина пропонує розширити межі відповідальності для повнішого захисту права особи на недоторканність житла. Визначено, що суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, виступає будьяка фізична дієздатна особа, що досягла 16 річного віку. Кримінальне правопорушення може бути вчинене як приватною особою, так і службовою, що розглядається як обтяжуюча обставина. Визначено ознаки суб’єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України. Згідно з ч. 1 ст. 162 КК України суб’єкт кримінального правопорушення – загальний, згідно із ч. 2 – спеціальний. Щодо характеристики суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 162 КК України, зазначено, що воно може бути вчинене лише з прямим умислом, тоді як мотив і мета, хоч і є факультативними, відіграють важливу роль у кримінальноправовій оцінці діяння. Доведено, що елементи, які вказують на посягання на недоторканність житла, фігурують не лише у спеціалізованих статтях КК України, але й у інших нормах (зокрема, ст.ст. 163, 182, 356, 294, 185, 186, 187, 2701 КК України, а також у деяких правопорушеннях у сфері службової та професійної діяльності Дата реєстрації 2025-12-08 Додано в НРАТ 2025-12-08 Закрити