Дисертація доктора філософії. Кірієнко Тарас Васильович. Підходи до лікування пацієнтів із каменями верхніх сечових шляхів і судинною та кардіологічною патологією

Реєстраційний номер

0825U004336, Дисертація доктора філософії

На здобуття

Доктор філософії

Дата захисту

23-12-2025

Статус

Захищена

Назва роботи

Підходи до лікування пацієнтів із каменями верхніх сечових шляхів і судинною та кардіологічною патологією

Здобувач

Кірієнко Тарас Васильович,

Керівник Бойко Андрій Іванович
Опонент Черненко Дмитро Васильович
Опонент Нікітін Олег Дмитрович
Рецензент Сагалевич Андрій Ігорович
Рецензент Джуран Богдан Васильович

Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист

Національний університет охорони здоров'я України імені П. Л. Шупика

Опис

Зростаюча поширеність сечокам’яної хвороби (СКХ), особливо в поєднанні з кардіоваскулярною патологією, актуалізує проблему вибору оптимального методу хірургічного лікування пацієнтів із супутнім тромбоемболічним ризиком. Призначення антикоагулянтної та антиагрегантної терапії у таких пацієнтів ускладнює хірургічне лікування, підвищуючи ризик ускладнень. Наявні клінічні рекомендації не враховують у повному обсязі специфіку цієї когорти. Тому пошук безпечних і ефективних малоінвазивних методів лікування СКХ у пацієнтів із серцево-судинною патологією є одним із пріоритетів сучасної урології. У дослідження включено 410 пацієнтів із нефролітіазом, яким було проведено ЕУХЛ (n=159), ПНЛ (n=150) та РІРХ (n=101). У межах кожної групи пацієнти були стратифіковані за рівнем тромбоемболічного ризику відповідно до міжнародних кардіологічних рекомендацій. Додатковий розподіл на підгрупи: А підгрупа (n=255) – пацієнти з низьким ризиком тромбоемболічних ускладнень, Б підгрупа (n=155) – пацієнти з високим ризиком тромбоемболічних ускладнень. Дослідження проводилось на основі ретроспективного вивчення історій хвороб у період 2022-2025 рр. на кафедрі урології НУОЗ України імені П.Л. Шупика. Діагностика та хірургічне лікування проводилось на базі ДУ «Інститут урології імені акад. О.Ф. Возіанова НАМН України». 3 Передопераційне обстеження пацієнтів проводилося згідно з локальними клінічними протоколами, які відповідають рекомендаціям Європейської асоціації урологів, із обов’язковим урахуванням кардіологічного статусу та ступеня ризику тромбоемболічних ускладнень (ТЕУ). Обсяг діагностичних процедур визначався відповідно до віку, супутніх захворювань та схеми антикоагулянтної/антиагрегантної терапії. Аналіз демографічних характеристик та розподіл конкрементів у групах не виявив статистично значущих відмінностей, що забезпечило коректне порівняння ефективності трьох основних методів лікування: екстракорпоральної ударно-хвильової літотрипсії (ЕУХЛ), перкутанної нефролітотрипсії (ПНЛ) та ретроградної інтраренальної хірургії (РІРХ). У всіх групах спостерігалося збільшення тривалості операції у пацієнтів з високим ТЕУ. Найбільша різниця зафіксована при РІРХ: 101,63 ± 28,35 хв у ІІІб проти 93,48 ± 17,67 хв у ІІІа (p = 0,041). ПНЛ також виявилась більш тривалою у підгрупі ІІб (p < 0,00001). У групі з підвищеним ТЕУ хірург вимушений зменшувати інтенсивність інтервенції, уникати гідронапору або травматичних маніпуляцій, що в свою чергу подовжує кожен етап операції. Порівняльний аналіз якості візуалізації показав, що найвищі показники були зафіксовані при перкутанній нефролітотрипсії у пацієнтів з низьким тромбоемболічним ризиком (ІІа група), де середня оцінка чіткості зображення становила 4,5 бала проти 4,2 бала у ІІб групі (t = 3,47; p = 0,0007), контрастності – 4,8 проти 4,6 (t = 2,31; p = 0,0223), стабільності – 4,7 проти 4,5 (t = 2,31; p = 0,0223). Усі відмінності були статистично достовірними, що вказує на кращі умови візуального контролю в групі з нижчим ризиком. При ретроградній інтраренальній хірургії перевага пацієнтів ІІІа групи також була підтверджена за чіткістю зображення (4,3 проти 4,1 бала; p = 0,0017). Однак при порівнянні якості візуалізації між підгрупами ІІб (ПНЛ) та ІІІб (РІРХ) встановлено, що загальний середній бал був дещо вищим при ПНЛ – 4,43 проти 4,33 відповідно, однак ця різниця не досягла статистичної значущості (p > 0,05), 4 що свідчить про подібні умови візуального контролю в умовах високого тромбоемболічного ризику. Порівняльний аналіз рівня інтраопераційної крововтрати виявив як міжгрупові, так і міжметодичні статистично значущі відмінності. У межах кожного хірургічного підходу пацієнти з високим тромбоемболічним ризиком мали достовірно вищу крововтрату: при ПНЛ – 307,61 ± 51,84 мл у ІІб проти 212,25 ± 41,47 мл у ІІа (p < 0,0001), при РІРХ – 191,52 ± 36,47 мл у ІІІб проти 132,45 ± 28,72 мл у ІІІа (p < 0,0001). Між самими методами лікування крововтрата також суттєво відрізнялась: при ПНЛ вона була найвищою серед усіх методів, достовірно перевищуючи показники як РІРХ (ІІб проти ІІІб: p < 0,0001), так і орієнтовну крововтрату при ЕУХЛ, яка не перевищувала 50 мл. Таким чином, перкутанна нефролітотрипсія супроводжується найінтенсивнішою крововтратою, особливо у пацієнтів з високим ТЕУ, тоді як РІРХ демонструє кращий гемостатичний профіль, а ЕУХЛ – найменший вплив на систему гемостазу, що важливо при виборі методу лікування в умовах супутньої антикоагулянтної терапії. Частота післяопераційних ускладнень (будь-якого ступеня за ClavienDindo) була найнижчою при екстракорпоральній ударно-хвильовій літотрипсії (ЕУХЛ) – 17% у підгрупі Іа проти 32,2% у Іб (χ² = 4,07; p = 0,044). Натомість найвищі показники ускладнень фіксувалися при перкутанній нефролітотрипсії (ПНЛ) – 70% у підгрупі ІІб проти 40% у ІІа (χ² = 31,93; p < 0,001), з них 16% у ІІб становили ускладнення III ступеня за Clavien.

Дата реєстрації

2025-12-19

Додано/оновлено в НРАТ

2025-12-19 / 2026-07-21