Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000206, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 10-02-2026 Статус Наказ про видачу диплома Назва роботи Правові засади взаємодії держави та релігійних організацій в Україні Здобувач Терлецький Роман Вікторович, Керівник Зайчук Олег Володимирович Опонент Костицький Василь Васильович Опонент Міма Ірина Володимирівна Рецензент Львова Олена Леонідівна Рецензент Оніщенко Наталія Миколаївна Опис В дисертації на основі сучасних методів наукового пізнання досліджено правові засади взаємодії держави та релігійних організацій в Україні. Проблематика взаємодії держави і релігійних організацій в Україні є міждисциплінарною. Окрім теоретично-правового виміру, в якому взаємодія держави і релігійних організацій розглядається з точки зору загальної теорії держави і права, присутні філософсько-правовий, історико-правовий, конституційно-правовий та безпековий виміри. Сучасні події в Україні — анексія Криму, російська агресія, дії воєнного стану ще більше актуалізували потребу у переосмисленні меж релігійної свободи та ролі релігійних інституцій у зміцненні державності, не порушуючи при цьому природнє право людини на віросповідання. У цьому контексті постало завдання розробки узгодженої правової моделі взаємодії держави і церкви, яка б відповідала демократичним цінностям, міжнародним стандартам прав людини й українським традиціям. Тому, враховуючи актуальність проблематики державно-релігійної взаємодії, головною метою дисертаційного дослідження є комплексне теоретико-правове, історичне та практичне дослідження взаємодії держави і релігійних організацій в Україні, визначення правових засад забезпечення свободи віросповідання та розробка теоретичних висновків і практичних пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання у цій сфері у сучасних і повоєнних умовах. У дослідженні вперше в сучасній українській правовій науці, зокрема в межах загальнотеоретичного підходу до розуміння правової системи, здійснено цілісний концептуальний аналіз правової взаємодії держави та релігійних організацій в історичній ретроспективі та в умовах конституційного розвитку України, з особливою увагою до функціонування правового механізму в період дії воєнного стану. Застосований в дисертаційній роботі загальнотеоретичний підхід базується на фундаментальних поняттях і принципах теорії держави і права та формує уніфіковане розуміння правової дійсності. Саме тому, такий рівень правового аналізу дозволив оцінити правові державно-релігійні відносини не лише як нормативну систему, а як соціокультурний, історичний і функціональний феномен. У першому розділі наукового дослідження, автором визначено свободу віросповідання як природне право людини у контексті філософсько-правового розуміння свободи совісті. Підкреслено, що процес формування та функціонування права поєднаний з феноменом людської свідомості та безпосередньо міститься не в текстах юридичних догм, а в психічному стані людини – прямому джерелі усіх її вчинків. Отже, право, як мораль і релігія, належить до сфери етичних переживань, яку наповнюють імперативні (відчуття обов’язку) та атрибутивні (відчуття права) емоції, діючи заодно в площині людської природи, з якої витікає сама суть права. Тому структура права, віри і, як наслідок, релігії, має однакову генезу, яка зумовлена природою самої людини, природного світу її буття, та включає в себе ідеологічний і психологічний елементи. Тобто, право та віра – це два невід’ємних антропоутворюючих феномени, які є визначальними для усвідомлення людиною себе як у контексті суспільства, так і у контексті буття, тому забезпечення права людини на життя суміжне з її правом на віровизнання. Дослідивши релігійні норми як джерела права, автор робить висновки, що релігія, як форма прояву віри, мала і має величезне значення у соціальній, політичній, економічній, військовій та інших площинах. Релігійна складова була одним з основних інструментів для соціального поділу суспільства та створення протодержав, а догми релігійно-культових об’єднаннь стали не тільки джерелом праворозуміння, а й джерелом права, яке сформувало споконвічні права людини: право на життя і на все те, що потрібно для його збереження та продовження. Автором виявлено, що історичне формування релігійних організацій, як праворегулюючих суспільних інституцій, у всій повноті відобразило в собі всі аспекти розвитку суспільств, держав та їх складових, відігравши при цьому визначальну роль. Остаточно утвердившись в протодержавах, релігійні організації стали соціально регулюючою основою для всіх типів держав майбутнього та для формування багатьох правових систем. В еволюційному розвитку відносини держави і релігійних організацій набули безлічі варіантів існування в площині секулярної і теократичної ідеології, і в «ідеальних умовах» моделі державно-церковних відносин розділяються на секулярні (світські), клерикальні, теократичні та атеїстичні держави. В результаті вивчення особливостей сучасних основних нормативноправових документів та міжнародних інституцій з врегулювання забезпечення права на свободу сповідувати релігію чи переконання, автор робить висновки, що сучасний світ усвідомлює потребу в забезпеченні гарантій на свободу віросповідання як фундаментального природного права людини. Дата реєстрації 2026-02-02 Додано в НРАТ 2026-02-02 Закрити