Реєстраційний номер
0826U000250, Дисертація доктора філософії
На здобуття
Доктор філософії
Дата захисту
23-03-2026
Статус
Захищена
Назва роботи
Кримінальна відповідальність за воєнні злочини: порівняльно-правовий аналіз
Здобувач
Васильцюн Іван Іванович,
Керівник Медвідь Людмила Петрівна
Опонент Кришевич Ольга Володимирівна
Опонент КОМІССАРОВА НАТАЛЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
Рецензент Приполова Людмила Іванівна
Рецензент Алієв Роман Вагіфович
Установа, організація, у вченій раді якої відбудеться/відбувся захист
Національний університет оборони України
Опис
В умовах широкомасштабного вторгнення Російської Федерації
дисертація є першим в Україні теоретико-прикладним дослідженням, присвяченим порівняльно-правовому аналізу кримінальної відповідальності за воєнні злочини.
Досліджено історико-правові засади формування кримінальної відповідальності за воєнні злочини, що дало змогу виокремити шість періодів розвитку кримінальної відповідальності та покарання за воєнні злочини. Відзначено, що у давній та античний періоди сформувалися перші норми, спрямовані на обмеження жорстокості під час ведення війни, а також стали відомими перші прецеденти покарання осіб за порушення правил війни. Незважаючи на те, що тогочасні обмеження жорстокості під час збройних конфліктів були переважно релігійно-етичними та дисциплінарними, вони не мали гуманітарних цілей. Саме цей чинник вплинув на подальше утвердження засад справедливої війни та правил ведення війни.
Крім того, аргументовано, що підвищений рівень суспільної небезпеки воєнних злочинів зумовлений особливою жорстокістю вчинення їх воєнними злочинцями через їх впевненість у безкарності і латентності. Відзначено, що суспільна небезпека у разі вчинення воєнних злочинів є об’єктивною властивістю таких злочинів і реальним порушенням відносин у сфері міжнародного гуманітарного права. Небезпека воєнного злочину полягає не тільки в тому, що завдає або може завдати шкоди, а насамперед у посяганні на цінності суспільства.
За результатами порівняльно-правового аналізу відповідальності за воєнні злочини у законодавстві зарубіжних країн та узагальнення судової практики запропоновано класифікацію воєнних злочинів, складену з урахуванням визначених елементів злочинів, які допомагають Суду у тлумаченні і застосуванні ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Порівняльно-правовий аналіз відповідальності за воєнні злочини у країнах, які ратифікували та імплементували положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду, проведено відповідно до чинного поділу правових сімей, зокрема романо-германської, англо-американської систем та системи релігійного права.
Запропоновано у Розділі ХХ Кримінального кодексу України «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» закріпити поняття «воєнний злочин» та викласти його у такій редакції: «воєнний злочин – грубе або серйозне порушення норм міжнародного гуманітарного права у контексті як міжнародного збройного конфлікту, так і збройного конфлікту неміжнародного характеру, вчинення якого тягне за собою настання індивідуальної (командної) кримінальної відповідальності».
Об’єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 438 Кримінального кодексу України, включає такі форми: 1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням; 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт; 3) розграбування національних цінностей на окупованій території; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; 5) незаконне переміщення або депортація дитини, невиправдана затримка репатріації дитини, вербування або використання дитини для участі у збройному конфлікті, воєнних (бойових) діях; 6) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 7) віддання наказу про вчинення таких дій.
Відзначено, що доповнення ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України такою формою воєнних злочинів, як «незаконне переміщення або депортація дитини, невиправдана затримка репатріації дитини, вербування або використання дитини для участі у збройному конфлікті, воєнних (бойових) діях» не враховує особливого статусу дітей як особливо уразливої групи у міжнародному гуманітарному праві. Також під час кваліфікації таких діянь виникає конкуренція окремої частини або спеціальної статті, коли та сама поведінка може підпадати під кілька статей без чітких критеріїв розмежування.
Сформульовано рекомендації щодо удосконалення кримінальної відповідальності за воєнні злочини та запропоновано авторську редакцію цих статей, зокрема: стаття 438 «Воєнні злочини проти особи», стаття 4381 «Воєнні злочини проти дітей», стаття 4382 «Воєнні злочини, пов’язані із примусовим переселенням населення», стаття 4383 «Воєнні злочини, пов’язані із використанням заборонених методів ведення війни», стаття 4384 «Воєнні злочини, які полягають у застосуванні заборонених засобів ведення війни», стаття 4385 «Воєнні злочини проти власності та культурних цінностей», стаття 4386 «Воєнні злочини проти осіб, що входять до складу гуманітарних операцій, медичного та духовного персоналу, а також у зв’язку з неправомірним використанням захисної символіки», стаття 4387 «Воєнні злочини проти здійснення правосуддя».
Дата реєстрації
2026-02-05
Додано/оновлено в НРАТ
2026-02-05 / 2026-07-01
