Пошук академічних текстів

Інформація × Реєстраційний номер 0826U000279, Дисертація доктора філософії На здобуття Доктор філософії Дата захисту 27-03-2026 Статус Запланована Назва роботи Передімплантаційна підготовка альвеолярного відростка верхньої щелепи у пацієнтів з кістковими дефектами дна верхньощелепної пазухи Здобувач Артемчук Артем Юрійович, Керівник Чепурний Юрій Володимирович Опонент Аветіков Давид Соломонович Опонент Варес Ян Евальдович Опонент Міщенко Олег Миколайович Рецензент Прощенко Андрій Миколайович Опис Реабілітація пацієнтів із дефектами зубного ряду у дистальних відділах верхньої щелепи (ДВВЩ) із опорою на дентальні імплантати (ДІ) залишається однією з найскладніших тем хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії. Ключовими обмеженнями є анатомо-топографічні особливості верхньощелепної пазухи (ВщП), дефіцит кісткової тканини та складність забезпечення первинної стабільності ДІ; додатково ситуацію ускладнюють кісткові дефекти дна верхньощелепної пазухи (ДДВщП), що формуються після травм, санаційних втручань, ороантральних сполучень, остеонекрозів тощо. У практиці такі випадки трапляються регулярно, водночас більшість доступних клінічних рекомендацій і досліджень описують «стандартні» умови зі збереженою цілісністю кісткового дна пазухи, що створює розрив між реальними клінічними викликами та доказовою базою. Метою нашого дослідження було підвищення ефективності і прогнозованості передімплантаційної підготовки альвеолярного відростка верхньої щелепи у пацієнтів із ДДВщП шляхом систематизації дефектів, оцінки ключових клініко-рентгенологічних чинників та розробки диференційованого протоколу вибору методики субантральної аугментації (СА) і термінів ДІ. Дисертаційна робота була виконана як багатоетапне послідовне дослідження, що включала декілька послідовних етапів. На першому етапі виконано ретроспективне вивчення етіології, топографо-анатомічних особливостей ДДВщП та їх картування у групі 91 пацієнта з планованою СА. Було з’ясовано, що провідною причиною формування ДДВщП у досліджуваній когорті стала екстракція зубів — 73,6%, значну частку складали санаційні втручання із залученням пазухи — 14,3%, а також високоенергетична травма — 6,6% та наслідки видалення новоутворень — 5,5%. На підставі лінійних розмірів дефекту та збереженості кісткових стінок запропоновано класифікацію ДДВщП на чотири типи: від невеликих дефектів із чотирма збереженими стінками та принаймні одним розміром <5 мм (тип I) до найбільших дефектів із збереженням лише 1–2 стінок (тип IV). ДДВщП I типу становили 37,4%, II типу — 13,2%, тоді як III та IV типи — 30,8% і 18,6% відповідно, при цьому площа поперечного перерізу достовірно й послідовно зростала від I до IV типів (p < 0,001). У межах цього етапу також оцінено потенційну клінічну роль типу дефекту у виборі методики аугментації та в часовому плануванні ДІ. Короткий висновок етапу полягає в тому, що ДДВщП мають різноманітну етіологію, але їхня просторово-анатомічна структура піддається стандартизованому опису; запропонована типізація дозволяє наперед оцінювати складність реконструкції. Другий етап присвячено визначенню умов, за яких можливо досягти достатньої первинної стабільності ДІ. Було проведено in silico-моделювання з розрахунком потенційної площі кісткового контакту імплантата (пПКІК) у ДВВЩ за різних варіацій залишкової висоти кістки та діаметра ДІ з порівнянням умов ДДВщП і «стандартних» умов (за збереженої кісткової цілісності дна пазухи). Отримані результати показали закономірне зростання пПКІК зі збільшенням діаметра ДІ та зі збільшенням залишкової висоти кістки. За умов вертикального дефіциту кісткової тканини збільшення діаметра ДІ на кожні 0,5 мм супроводжувалося зростанням пПКІК на 16–18%, причому вплив діаметра залежав від фактичної залишкової висоти кістки (p = 0,035). За наявності ДДВщП I типу при мінімальній залишковій висоті кістки (<2 мм) пПКІК була співставною зі «стандартними» умовами, а в окремих сценаріях — вищою. Зміна діаметра ДІ на 0,5 мм у цих випадках асоціювалася зі зміною пПКІК приблизно на 32–41%. При залишковій висоті 2–4 мм різниця між групами здебільшого не досягала статистичної значущості, тоді як при 4– 7 мм показники пПКІК у «стандартних» умовах загалом були вищими. Короткий висновок етапу: діаметр ДІ є статистично значущим чинником, що впливає на пПКІК за вертикального дефіциту кісткової тканини, а характер цього впливу визначається залишковою висотою кістки; при ДДВщП I типу можливе досягнення співставних зі «стандартними» умовами значень пПКІК, особливо за малої залишкової висоти кістки. Дата реєстрації 2026-02-09 Додано в НРАТ 2026-02-09 Закрити